Стаття розкриває значення та традиції святкування Радониці, дня поминання померлих після Великодня. Звертає увагу на зв’язок радості воскресіння з молитвою за спочилих.

Традиції та значення свята Радониці: пам’ять та радість воскресіння

Нині, у вівторок після Фоминої неділі, Радониця, чи, як її називають у народі, «гробки», «проводи», «діди». Радониця (або у більш давній формі – Радуниця) – це старовинна словʼянська назва поминання померлих після Великодня, згадки про яке знаходимо у наших літописах. Походить вона від слова «радість». Інші назви – народні, та повʼязані часто з тією чи іншою місцевою традицією.

Всі ці назви вказують на одну подію – день особливого поминання померлих, що його ми відзначаємо на 9-й день після Великодня.

Здавалося би, до чого радість до поминання померлих? Але ми пам’ятаємо, що в Бога немає мертвих. «Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20: 38). Коли ми молимося за наших спочилих, ми молимося за живих – живих у Бозі. І в день Радониці ми ділимося із ними особливою великодньою радістю – що Христос Воскрес, а отже, і померлих із Собою воскресить.

Традиційно у цей день ми відвідуємо храми і місця поховання наших рідних. Щиро там помоліться, згадуйте, діліться великодньою радістю, але не робіть на кладовищах нічого непотрібного і зайвого. Час відкидати старі забобони і невластиві християнам звичаї, адже місце поховання – не місце для застілля. Натомість принесіть до своїх спочилих щиру молитву, теплі спогади, вдячність і християнську любов.

Нехай живе вічна пам’ять про тих, хто відійшов із земного життя, а Господь за молитвами нехай дарує спочилим Царство Небесне та вічний спокій.