20 вересня 2026 року стало днем, коли під бані Андріївської церкви — Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні — зійшлися голоси різних Церков, різних поколінь і різних куточків країни. Приводом стало 50-річчя Екзарха Вселенського Патріарха в Україні, єпископа Команського Михаїла Аніщенка.

Божественну Літургію очолив сам ювіляр, у співслужінні митрополита Луцького і Волинського Михаїла (Зінкевича) та духовенства. Богослужбові піснеспіви того дня виконували одразу три хорові колективи — серед них хор Волинської православної богословської академії та хор Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ. Їхні голоси, що переплелися під склепінням старовинного храму, творили те особливе відчуття соборності, яке важко передати словами — але легко відчути серцем.

У храмі того дня молилися представники різних церковних традицій: голова Комісії УГКЦ з міжконфесійних та міжрелігійних відносин о. Ігор Шабан, викладачі й студенти Київської духовної академії і семінарії УПЦ, представники грецької громади України, парафіяни й гості Андріївської церкви. У проповіді єпископ Михаїл говорив про те, що бути християнином — це не посада і не розклад, а спосіб життя щодня.

“Ми християни і в Церкві, ми християни і на вулиці, ми християни кожен день нашого життя. Не з дев’ятої до п’ятої з вихідними днями, а 24 на 7 і 365 днів на рік”, — наголосив Екзарх.

Після Літургії пролунали вітання. Митрополит Михаїл згадав багаторічне служіння ювіляра на Волині й підкреслив вагу його нинішньої місії для єднання Церков. Отець Ігор Шабан зачитав звернення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава, у якому служіння владики Михаїла назване виявом близькості Церкви-Матері Константинополя до українського народу в один із найважчих періодів його історії.

Особливо теплим був момент, коли до вітань долучилися представники Волинської православної богословської академії. Вони згадали студентські роки владики на Волині — землі, яка виховала для Церкви не одного вірного служителя, — і подарували ювіляру ікону Богородиці “Волинська”. А духовенство й парафіяни Андріївської церкви піднесли владиці архієрейську мантію, виготовлену спеціально громадою, з пам’ятним написом про роки спільного служіння.

“Тут зібралися ті люди, з якими ми служимо разом. Якщо хтось каже, що ми багато робимо, то ми ВСІ РАЗОМ робимо одну справу — справу Христову”, — відповів на вітання Екзарх, наголосивши на важливості співпраці між Церквами навіть там, де ще немає повного євхаристійного єднання.

Свято тривало і ввечері. О 16:00 у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі пролунав благодійний концерт духовної музики “Голос молитви” — з благословення Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнішого Митрополита Епіфанія, за підтримки митрополита Луцького і Волинського Михаїла та за сприяння намісника обителі архієпископа Вишгородського Агапіта.

На сцені знову були волинські голоси — тепер уже хор “Агіос” та хор “Воскресіння” Волинської православної богословської академії під орудою матінки Ірини Веретки Казмірчук. Соло виконали Лук’ян Ілля Веретка Казмірчук та Михайло Киця, а вела вечір матінка Наталя Волочай.

Це були не концертні зірки, а студенти, які приїхали через півкраїни, щоб віддати свій голос заради інших. Кошти від концерту пішли на підтримку 20-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України “Любарт” — тих, хто щодня стоїть між містом і небезпекою.

І в цьому був символ усього дня. Поки Київ, як і щоночі цих воєнних місяців, живе під загрозою повітряних тривог, під банями його найдавніших храмів лунав спів зовсім молодих людей — тих, хто ще вчиться, але вже відповідає за щось значно більше за себе. Волинь, звідки колись прийшов ювіляр, у цей вечір знову промовила Києву мовою, зрозумілою кожному серцю, — мовою молитви, єдності й тихої, непохитної надії.