Слово з Андріївської гори — храму, який пам’ятає і довгі роки очікування, і день, коли очікування скінчилося.

Над київським Подолом понад два з половиною століття стоїть храм апостола Андрія. Звідси видно Дніпро, старе місто і далекий обрій. Сьогодні з цієї гори Київ дивиться ще далі — на Константинополь, де 35 років тому, 22 жовтня 1991 року, митрополита Халкидонського Варфоломія обрали Вселенським Патріархом.

На Фанарі ювілей зустрічають молитвою. Учора Його Всесвятість очолив Велику вечірню, сьогодні звершує святкову Божественну літургію. А ввечері в Стамбулі відбудеться урочистий вечір під назвою «Ἡ ζωὴ ἦν τὸ φῶς» — «Життя було світлом».

Ці слова взято з Пролога Євангелія від Іоанна: «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей» (Ін. 1:4). Євангеліст говорить про Христа, вічне Слово Боже. А про людину, покликану служити, він пише інакше: «Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло» (Ін. 1:8). У цих двох віршах — ключ до сьогоднішнього свята. Тридцять п’ять років патріаршого служіння — це тридцять п’ять років свідчення про Світло, яке не належить жодній людині, але може пройти крізь її життя.

Син Імвросу

Його історія починається на маленькому острові Імврос, нині Гьокчеада в Туреччині. Там, у селі Агії-Теодорі, 1940 року народився Димитріос Архондоніс. Минулої неділі, виступаючи в Софії, Патріарх з теплом згадав, як цього літа на сільському цвинтарі молилися за його батьків, Христа і Меропу, та сестру Захаро. Людина, яку знає весь православний світ, говорила про це як син і брат.

Цей шлях від початку пролягав крізь досвід меншини. Громада, з якої він вийшов, роками меншала. Халкінська богословська школа, де він навчався і де згодом став заступником декана, 1971 року була закрита державою. Відтоді Патріарх уже понад пів століття домагається її відновлення. Терпінню він навчився не з книжок.

На ювілейному прийомі 21 жовтня Його Всесвятість сказав, що найголовнішим зобов’язаний рідному острову: любові до Церкви, до науки і страху Божому. З особливою вдячністю він згадав свого наставника, митрополита Халкидонського Мелітона. Потім були студії в Римі, Боссе і Мюнхені, докторська праця з канонічного права і понад пів століття служіння на Фанарі. 22 жовтня 1991 року Священний Синод одноголосно обрав 51-річного ієрарха 270-м Архієпископом Константинополя — Нового Рима. Інтронізація відбулася 2 листопада.

У тому ж ювілейному слові Патріарх говорив не про себе, а про людину і Бога. «Де є любов, справедливість і мир, там присутній Бог», — сказав він (переклад з грецької). Ці слова варто запам’ятати. У них уміщається все його служіння.

Гора апостола Андрія

За літописним переданням, апостол Андрій Первозванний піднявся на київські гори, поставив хрест і благословив місце, де мало постати велике місто. Церква Константинополя шанує того самого апостола як свого засновника. Так від самих початків, за церковною пам’яттю, Київ і Константинополь поєднала одна апостольська нитка.

Нинішню Андріївську церкву звели в 1747–1762 роках за проєктом Бартоломео Растреллі. Сьогодні вона входить до Національного заповідника «Софія Київська» і живе подвійним життям. Удень сюди приходять відвідувачі музею. А щосуботи і щонеділі під цими склепіннями звершується Літургія, і вхід на неї вільний для кожного.

Храм, що вмів чекати

Український автокефальний рух ХХ століття не був однією безперервною історією. Церкву, постали на початку 1920-х, знищила радянська влада, а її першоієрарх, митрополит Василь Липківський, загинув у 1937 році. У 1940-ві почалося нове відродження. А 1990 року постала Українська Автокефальна Православна Церква новітньої доби.

Андріївська церква пам’ятає кілька з цих сторінок. 14 травня 1942 року тут висвятили на єпископа Мстислава (Скрипника), який 1990 року став першим Патріархом відродженої УАПЦ. Після відновлення незалежності храм служив кафедральним собором УАПЦ — аж до 2018 року. У лютому 2015-го тут Київ прощався з Предстоятелем УАПЦ Блаженнішим Митрополитом Мефодієм. Головним завданням своєї Церкви він вважав канонічне визнання від Матері-Церкви в Константинополі.

Покоління молилися тут про єдність, якої не бачили. Ця молитва нікуди не зникла. Сьогодні вона звучить у тих самих стінах — уже як подяка.

Ставропігія і Томос

Восени 2018 року очікування скінчилося. 11 жовтня Священний Синод Вселенського Патріархату під головуванням Патріарха Варфоломія підтвердив рішення надати автокефалію Церкві України. Синод також відновив у Києві ставропігію Вселенського Патріарха і скасував юридичну чинність синодального листа 1686 року, який, за позицією Константинополя, лише дозволяв Москві висвячувати митрополита Київського.

Через тиждень, 18 жовтня, Верховна Рада ухвалила Закон № 2598-VIII. Андріївська церква залишилася державною власністю і пам’яткою заповідника, а Вселенський Патріархат отримав право безоплатно і постійно користуватися нею. Канонічно ж храм став ставропігією — тобто підпорядкованим безпосередньо Патріархові. Цей статус стосується саме храму: Православна Церква України є автокефальною.

Після одинадцяти років реставрації, 13 грудня 2020 року, тут звершили чин відкриття Ставропігії. Посланець Патріарха, тодішній митрополит Галльський Еммануїл, подякував реставраторам заповідника і пояснив зміст події одним виразом: ставропігія — це «знак духовного співіснування» (переклад з грецької).

15 грудня 2018 року в Софії Київській відбувся Об’єднавчий собор, у якому взяли участь і ієрархи УАПЦ. 5 січня 2019 року на Фанарі Патріарх Варфоломій підписав Томос, а наступного дня, на Богоявлення, вручив його Блаженнішому Митрополиту Епіфанію. За цим днем стоять рішення Синоду, віра українського народу і жертовність тих, хто століття торував цей шлях. І стоїть особиста відповідальність Патріарха, який знав ціну рішення і прийняв її.

Що для нього означає ця відповідальність, Його Всесвятість пояснив цими днями в Софії. Світло віри, що колись пішло з Константинополя до слов’ян, сказав він, ніколи не було власністю Матері-Церкви. Це дар Христа, отриманий для того, щоб передати його далі. Тому її материнство — «не влада, а служіння і відповідальність» (переклад з грецької). Україна знає ці слова не з промов. Вона знає їх з власної історії.

Свідок Божого творіння

У світі Патріарха Варфоломія називають «Зеленим Патріархом». За цим іменем стоїть богослов’я. Світ — це Боже творіння, довірене людині, а нищення землі, води і повітря Патріарх називає гріхом. Екологічна криза народжується з жадібності, і першими від неї страждають найбезбронніші.

Від 1995 року Вселенський Патріархат збирає богословів, науковців і політиків на симпозіуми просто на воді. Один із перших, «Чорне море в кризі», відбувся 1997 року — на морі, що омиває і українські береги. 2005 року Програма ООН з довкілля назвала Патріарха одним із «Чемпіонів Землі».

Сьогодні ця тема для нас болить по-особливому. Війна руйнує людські життя, поля, ріки, ліси і храми, які будували поколіннями. І одна з найвідоміших думок Патріарха звучить як слово, сказане саме про наш час: «Війна в ім’я релігії — це війна проти релігії».

Слово з Андріївської гори

Ваша Всесвятосте!

Сьогодні з храму святого апостола Андрія, де покоління українців молилися про єдність своєї Церкви з Матір’ю-Церквою, ми дякуємо Богові за Ваше служіння.

Ви почули Київ, коли його довго не чули. Ви взяли на себе тягар, який могли оминути. І в найтемніші ночі цієї війни Ваша молитва за Україну не замовкає.

Нехай Господь, що є Світлом людей, береже Вас у мирі, здоров’ї та силі. А ми чекатимемо дня, коли зможемо зустріти Вас тут, на горі, яку благословив апостол Андрій.

Εἰς πολλὰ ἔτη, Παναγιώτατε Πάτερ καὶ Δέσποτα!
На многії літа, Всесвятіший Отче і Владико!