Новини

Унікальні документи: Як Софія Київська готувалась до свого храмового свята 95 років тому

Недавно православні християни України відмітили одне з дванадесятих свят – Різдво Пресвятої Богородиці.

Але мало хто знає, що цього ж дня, 21 вересня, своє престольне свято відзначає головний кафедральний собор Святої Софії у Києві. В іконостасній частині Собору, як намісна, розташована ікона Софії Премудрості Божої, особливе шанування якої встановлене в День Різдва Пресвятої Богородиці.

Релігієзнавець Андрій Ковальов оприлюднив унікальні документи про те, як Софія Київська готувалась до свого храмового свята 95 років тому.

Перший документ: Звернення парафії Собору Святої Софії у Києві Української Автокефальної Православної Церкви до Всеукраїнської Православної Церковної Ради з проханням влаштувати братерську трапезу з нагоди храмового свята 21 вересня 1925 року у приміщенні ВПЦР.

Другий: Запрошення від парафії Собору Святої Софії у Києві Української Автокефальної Православної Церкви до членів Всеукраїнської Православної Церковної Ради відвідати храмове свято 21 вересня 1925 року.

Андрій Ковальов висловлює подяку колективу Центральний державний архів вищих органів влади та управління України за надані документи.

Патріарх Александрійський: Реакція Москви на Україну, безумовно, є неправильною

Александрійський патріарх Феодор ІІ висловив підтримку Вселенському патріарху та праву народу України мати власну автокефальну і незалежну від Росії православну Церкву. Він впевнений, що реакція Московського патріархату на надання Томосу ПЦУ, безумовно, не є правильною.

Про це повідомляє orthodoxia.info з посиланням на aviketos.com.

Таку заяву патріарх Александрійської церкви зробив 17 вересня після зустрічі з президентом Республіки Кіпр Нікосом Анастасіадісом, коли відповів на заяви журналістів про розірвання Євхаристійного єднання збоку Московського патріархату.

Він навіть нагадав, що з листопада минулого року згадує під час літургії митрополита Київського та всієї України Епіфанія.

«Я вірю, що з плином часу ми будемо все чіткіше бачити проблеми, і врешті-решт усі Церкви зберуться, щоб побачити, що переважає перш за все єдність між нами та служінням народів землі», – підсумував патріарх Александрійської православної церкви.

Прес-служба Андріївської церкви

Патріарх Варфоломій прийняв настоятеля маямського собору, який мав конфлікт з РПЦЗ

Патріарх Константинопольський Варфоломій у своїй резиденції на Фанарі у Стамбулі прийняв 1 вересня кліриків Слов’янського вікаріатства Американської архієпископії Константинопольського Патріархату.

Про це повідомляє Credo Press з посиланням на офіційний сайт вікаріатства, створеного близько року тому. Гостей представив Патріарху архієпископ Американський Елпідіфор.

У зустрічі взяли участь настоятель маямського собору св. Матрони Московської (штат Флорида) архімандрит Олександр Беля, його батько, настоятель бруклінського собору св. Іоанна Предтечі (Нью-Йорк) протоієрей Олександр Беля, архімандрит Харалампій Никич, клірик бруклінського собору протодиякон Ростислав Задорожний і староста собору.

Сторони обговорили питання розвитку та улаштування Слов’янського вікаріатства, відносин між Церквами в Америці, а також ситуацію в православному світі в цілому. Гості розповіли про “неканонічні дії” РПЦЗ МП, погрози від якої зазнали деякі з них.

Наприкінці зустрічі Патріарх Варфоломій подарував священнослужителям пам’ятні патріарші хрести, а також особисто підписав єпитрахилі для архімандрита Олександра і протоієрея Олександра на знак особливого благословення.

Патріарх Варфоломій про образу християн: “Хіба їм бракує мечетей?”

Мечетей не бракує, однак влада ухвалює рішення, які ображають християн, ображають їхню ідентичність, історію, культуру.  Про це заявив Константинопольський Патріарх Варфоломій 6 вересня під час свого виступу в урочистій залі богословської школи в Халкі з нагоди висвячення диякона Мелетіоса Стефанатоса.

“Наче в місті не вистачає мечетей, ніби виникла потреба в більшій кількості місць поклоніння віруючих, які тут переважають, правителі поспішили ухвалити ці рішення і дії, які ображають нас, ображають нашу ідентичність, нашу історію, нашу культуру. І ми терпимо і молимося “, – заявив Варфоломій, коментуючи перетворення в мечеті не тільки собору Святої Софії, а й найдавнішого монастиря Хора в Стамбулі, повідомляє Оrthodoxtimes.

Патріарх Варфоломій у своєму виступі поставив недавнє перетворення цих святинь в мечеті в один ряд з погромом греків у Стамбулі у вересні 1955 року і закриттям в 1971 році богословської школи в Халкі.

“Сьогодні для богословської школи Халкі (навіть якщо вона не працює, для нас це завжди богословська школа Халкі) і для історичного монастиря Святої Трійці – великий, історичний, радісний день. Коли школа була відкрита, і ми вчилися тут, у нас було багато подібних радощів, емоцій, можливостей для духовного підйому, тому що в нас часто було багато рукоположень. Ті, хто вирішив приєднатися до святого кліру, приймали рішення в юності, коли вони були старшокласниками або учнями середніх класів”, – сказав Патріарх.

“Потім настали важкі роки для школи, яка, на жаль, залишається закритою. Через рік виповнюється 50 років з дня припинення роботи нашої школи. І, на жаль, це був не єдиний фатальний день останніх років для нашого Патріархату, для Халкі, для грецької діаспори. Сьогодні виповнюється 65 років трагічної ночі з 6 на 7 вересня 1955 року, коли варвари зруйнували будинки, магазини, церкви, законослухняних і невинних людей. Навіть кладовища були спаплюжені, і натовп зневажив наших мертвих”, – зазначив Патріарх. За його словами, під час  сумнозвісного грецького погрому “не було ні краплі культури, ні краплі почуттів”.

Варфоломій зазначив також, що за останні 50 років, коли школа на Халкі була закрита, Патріархат привозив з-за кордону “гідних і освічених священнослужителів”.

Прес-служба Андріївської церкви

Патріарх Варфоломій помолився на могилах своїх попередників

Вселенський Патріарх Варфоломій відвідав монастир Валуклі, де відслужив панахиду за упокій патріархів Анфимія V (1842) та Анфимія VI (1877), які поховані на Патріаршому кладовищі в монастирі.

Разом із Константинопольським Патріархом молився митрополит Гальський Еммануїл та архієпископ Америки Ельпідофор, повідомляє orthodoxtimes.com.

Також Вселенський Патріарх Варфоломій разом із єпископами оглянув внутрішній дворик і церкву, яку реставрують на парафії Преображення Господнього в Канділлі.

Прес-служба Андріївської церкви

Патріарх УГКЦ закликає приєднатися до вселенської молитви і посту за Ліван

Патріарх УГКЦ, відгукуючись на прохання Папи Римського Франциска, закликає усіх вірних Української Греко-Католицької Церкви 4 вересня долучитися до вселенського дня молитви і посту за Ліван.

Про це повідомляє сайт Синоду єпископів УГКЦ.

Святіший Отець Франциск під час загальної аудієнції у середу, 2 вересня, закликав усіх католиків та представників інших конфесій і релігій пережити всесвітній день молитви і посту за Ліван цієї п’ятниці, 4 вересня.

“Пожертвуймо нашу молитву за весь Ліван і за Бейрут. Виявімо близькість також і через конкретні жести милосердної любові, як і в інших схожих ситуаціях”, — закликав єпископ Рима, запросивши також представників інших конфесій і релігій приєднатися до цієї ініціативи у притаманний для них спосіб.

З цієї нагоди в імені Папи Римського країну відвідає Державний секретар Святого Престолу кардинал П’єтро Паролін.

Попередньо Отець і Глава УГКЦ висловив духовну солідарність нашої Церкви зі Східними Католицькими Церквами регіону, усіма християнами і всім ліванським народом з приводу смертельного вибуху, яких пролунав у Бейруті 5 серпня 2020 року. Потужний вибух у столичному порту забрав життя понад сотні осіб і залишив бездомними близько 300 тисяч людей.

“Дорогі брати і сестри, ми поруч із вами. Ми просимо Господа, щоби Він полегшив ваші страждання, аби Він прийняв у свої обійми невинні жертви і Його нескінченна любов подала зцілення розбитим серцям! Нехай наш Господь, який Своєю смертю та святим воскресінням смерть подолав, прийме душі померлих і дарує їм вічний упокій у Своєму Царстві. Нехай Господь дарує Свій зцілюючий мир серцям усіх тих, хто втратив близьких у цій трагедії. Огортаємо вас своєю молитвою та солідарністю у вічній надії на воскресіння”, — йдеться в листі Блаженнішого Святослава до чотирьох Патріархів Східних Католицьких Церков у Лівані.

Прес-служба Андріївської церкви

Послання Вселенського Патріарха до Церковного Нового року

Вселенський Патріарх Варфоломій опубліковав послання до Церковного Нового року (Індиктіон).

Нижче наводимо переклад послання з doxologiainfonews.com.

† Варфоломій,
Милістю Божою Архієпископ Константинопольський,
Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Всій повноті Церкви,
Благодать, мир і милість
Від Творця всього творіння
Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

Дорогі собрати архієреї та возлюблені чада в Господі,

Ми всі переконані, що в наш час над природнім середовищем як ніколи в історії людства нависла загроза. Масштабність цієї загрози виявляється в тому, що те, про що йде мова, – це вже не якість, а збереження життя на нашій планеті. Вперше в історії людина здатна зруйнувати умови життя на землі. Ядерна зброя – символ людського прометеївського титанізму, відчутне вираження “комплексу всемогутності” сучасної “людини-бога”.

Беручи до уваги силу, що випливає з науки та техніки, сьогодні проявляється амбівалентність свободи людини. Наука служить життю; це сприяє прогресу, протистоянню хворобам та багатьом умовам, які досі вважалися “доленосними”; це створює нові позитивні перспективи на майбутнє. Однак в той же час вона забезпечує людину всесильними засобами, неправильне використання яких може стати руйнівним. Ми переживаємо руйнування природного середовища, біорізноманіття, флори та фауни, забруднення водних ресурсів та атмосфери, прогресуючий крах кліматичного балансу, а також інші надмірності меж та заходів у багатьох аспектах життя. Святий і Великий Собор Православної Церкви (Крит, 2016) справедливо і пишно постановив, що “наукове знання не обов’язково стимулює моральну волю людини, яка, не дивлячись на те, що знає про небезпеку, проте продовжує діяти так, буцімто вона про неї не знає”. (Окружне послання, § 11)

Очевидно, що захист загального блага, цілісності природного середовища – це спільна відповідальність усіх жителів землі. Сучасним категоричним імперативом людства є те, що ми повинні жити, не руйнуючи довкілля. Однак, хоча на особистому рівні та на рівні багатьох громад, груп, рухів та організацій спостерігається велика чутливість та екологічна відповідальність, нації та економічні агенти не в змозі, – в ім’я геополітичних амбіцій та “автономії економіки”, – приймати правильні рішення щодо захисту творіння і замість цього створюють ілюзію, що так звана “глобальна екологічна деструкція” є ідеологічною вигадкою екологічних рухів і що природне середовище має силу відновити себе. І все ж вирішальним питанням залишається: як довго буде терпіти природа безрезультатні дискусії та консультації, а також будь-яку подальшу затримку в ухваленні рішучих дій щодо її захисту?

Справа в тому, що в період пандемії нового коронавірусу Covid-19, з обов’язковими обмеженнями руху, закриттям заводів та зменшенням промислової діяльності та виробництва, ми спостерігали зменшення забруднення та обтяження атмосфери, і це виявило антропогенний характер сучасної екологічної кризи. Стало зрозумілим, що промисловість, такі сучасні транспортні засоби як автомобіль та літак, пріоритет беззаперечних економічних показників тощо, негативно впливають на екологічний баланс і що зміна напрямку в сторону екологічної економіки є непохитною необхідністю. Немає справжнього прогресу, який базується на руйнуванні природного середовища. Немислимо, що ми ухвалюємо економічні рішення, не враховуючи також їхні екологічні наслідки. Економічний розвиток не може залишатися кошмаром для екології. Ми впевнені, що існує альтернативний шлях економічної структури та розвитку, окрім економізму та орієнтації економічної діяльності на максимізацію прибутку. Майбутнє людства не є в людині економіки (homo œconomicus).

Вселенський Патріархат, який в останні десятиліття став першопрохідником у галузі захисту творіння, продовжить свої екологічні ініціативи, організацію екологічних конференцій, мобілізацію своїх вірних і особливо молоді, сприяння захисту навколишнього середовища як основну тему міжрелігійного діалогу та спільних ініціатив релігій, контактів з політичними лідерами та інституціями, співпраці з екологічними організаціями та екологічними рухами. Очевидно, що співпраця з охорони навколишнього середовища створює додаткові шляхи спілкування та можливості для нових спільних дій.

Ми повторюємо, що екологічна діяльність Вселенського Патріархату є поширенням його еклезіологічної самосвідомості і не включає просту обставинну реакцію на нове явище. Саме життя Церкви – це прикладна екологія. Таїнства Церкви, її богослужіння, її аскетизм та спільне життя, повсякденне життя її вірних висловлюють і викликають найглибшу повагу до творіння. Екологічна чутливість Православ’я не була створена, а виникла із сучасної екологічної кризи. Боротьба за захист творіння є центральним виміром нашої віри. Повага до навколишнього середовища є актом славослов’я імені Бога, тоді як руйнування творіння – це образа Творця, цілком невідповідна основним принципам християнського богослов’я.

Преосвященні браття та возлюблені чада,

Екологічні цінності православного передання, дорогоцінна спадщина Отців, виступають проти культури, аксіологічною основою якої є панування людини над природою. Віра в Христа надихає і зміцнює людські зусилля ще до величезних викликів. З точки зору віри, ми здатні виявити та оцінити не лише проблемні виміри, але й позитивні можливості та перспективи сучасної цивілізації. Ми закликаємо православних юнаків та жінок усвідомити значення одночасно жити як вірні християни та сучасні люди. Віра у вічну долю людини зміцнює наше свідчення у світі.

У цьому дусі, від Фанара, ми бажаємо всім Вам благодатного і благословенного нового церковного року, плідного в Христо-подібних справах, на благо всього творіння та на славу Всемудрого Творця всіх. І ми закликаємо на Вас, через заступництво Пресвятої Богородиці через її ікону “Паммакарістос”, благодаті та милості від Бога чудес.

1 вересня 2020р.
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитовник перед Богом за всіх Вас.

У Стамбульському храмі Святого Миколая помолилися за Україну

У суботу, 29 серпня, у стамбульському храмі Святого Миколая, який територіально є одним із найближчих від Фанару, відбулася свята літургія з нагоди Дня Незалежності України.

Про це на своїй сторінці у Facebook пише релігієзнавець і колишній директор департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш.

Служба відбулася за особистим благословенням Його Всесвятості Патріарха Варфоломія, а відправив її духівник української громади древнього Константинополя – архімандрит Харлампій (Нічев). Очолив служіння єпископ Галікарнаський Адріан.

“Мабуть, невипадково, що храмове служіння в цьому винятково красивому і почесному храмі з нагоди чергової річниці Української Незалежності збіглося з Днем пам’яті захисників України! Тому сьогоднішня молитва, яку промовляють члени української громади у колишній столиці наймогутнішої держави світу (Візантійської імперії), – і за рідну Державу, і за всіх тих, завдяки чиїй жертві ця Держава утверджується і гідно свідчить про себе перед усім світом!”, – написав Юраш.

Прес-служба Андріївської церкви

Блаженнійший Митрополит Епіфаній зустрівся з митрополитом Галльським Еммануїлом

Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній 29 серпня 2020 року зустрівся з представником Вселенського Патріархату митрополитом Галльським Еммануїлом. У зустрічі також взяв участь заступник голови Управління зовнішніх церковних зв’язків архієпископ Євстратій.

Митрополит Галльський Еммануїл передав від Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія привітання з 29-ою річницею відновлення Незалежності України, а також висловив слова підтримки Його Блаженству в нелегкій праці над розбудовою Помісної Православної Церкви України.

Предстоятель розповів митрополиту Еммануїлу про останні події в житті Помісної Церкви і України, зокрема й про духовну підтримку народу України в боротьбі з пандемією. Далі відбулося обговорення широкого кола питань церковного життя, зокрема міжправославних відносин.

На завершення зустрічі Блаженнійший Митрополит Епіфаній подякував митрополиту Галльському Еммануїлу за допомогу та материнську підтримку Вселенського Патріархату в утвердженні духовної незалежності Помісної Української Православної Церкви та просив передати найтепліші вітання Його Всесвятості Вселенському Патріарху Варфоломію.

Джерело Пресслужба Київської  Митрополії

Української Православної Церкви (ПЦУ)

ВІЙНА ТА ЇЇ ВИКЛИКИ

«Непереможній Владарці на честь перемоги ми, врятовані від лиха, благодарні пісні виписуємо Тобі, раби твої, Богородице. А Ти, що маєш силу нездоланну, від усяких нас бід охорони, щоб звати Тобі: Радуйся, Невісто неневісная!»

Христос посеред нас! І є і буде!

Війна. Як важко примиритися з фактом її існування в ці сні серпневі дні.

Сяє сонце, стоять  тихі вечори, всі зайняті своїми повсякденними справами.  А в цей час на сході нашої країни стріляють , там вбивають, там гинуть люди. Міста лежать в руїнах, залишають свої будинки біженці, страждають полонені…

Війна стала страшним одкровенням для України. Відомо, що на самому початку збройного протистояння в більшості бійців українських військових частин, розташованих у Криму, існувало психологічне табу. Вони не могли вистрілити, не могли натиснути на курок, знаючи, що перед ними їхні сусіди – люди, Які сповідують з ними одну й ту саму християнську віру і говорять зрозумілою їм мовою…

Минув час. Полягли в бою товариші по зброї. Оголило свою сутність поняття гібридної війни, І наші солдати стали стріляти у відповідь, розуміючи, що іншого способу захистити свою землю та країну від насильства і крові в них просто немає…

Як правильно визначити формат збройного конфлікту на сході України? З чим ми маємо справу? З громадянською  війною? Або ж, враховуючи факт військової підтримки сепаратистів з боку сусідньої держави, ми маємо визнати, що наші війська відбивають напад зовнішнього агресора?

На початку протистояння  в багатьох храмах підносилася молитва про припинення «міжусобної брані». А останнім часом серед православних християн набула поширення інша молитва: « Збережи нас Господи, від руки грішника, від людей неправедних визволи нас;  заборони чужинцям, що прагнуть війни…».

Як же складно вимовити вже саме слово: «війна». І, Як не хочеться признатися собі, що у твій дім, у твою у твою країну прийшло це страшне горе! Слово «конфлікт» (навіть зі страхітливим додатком «збройний») дозволяє нам зберігати певну дистанцію, роблячи вигляд, що все, що діється, безпосередньо нас не стосується…

Жах війни – в її загальному характері. Під час Другої світової ніхто не говорив про представників гітлерівського режиму. У вжитку були інші, більш узагальнюючі  і страшні слова… Для народів СРСР слова «німці» і «фашисти» були синонімами, а в очах німців кожен радянський солдат був «росіянином» і «комуністом».

Будь Яке узагальнення таїть у собі неправду. Але нема нічого страшнішого, ніж узагальнення під час війни, коли люди починають масово мислити категоріями «свої» і «вороги», не зважаючи за останніми навіть права, яким, без сумніву, їх наділив Сам Бог, – права на життя.

« якщо вам доведеться зі зброєю в руках захищати свою землю, то постарайтеся зробити це так, що б у вашому серці не було місця для ненависті до російського народу», – повчав перед смертю своїх синів один православний священик. Це було наприкінці квітня, і тоді його прохання для багатьох пролунало трохи дивно. Минуло чотири місяці, і один з його синів, узявши до рук зброю, записався в один із добровольчих батальйонів….

І тепер перед ним стоїть завдання: захистити свою Батьківщину від зовнішньої агресії, але, як заповів покійний батько-священик, зробити це так, щоб у серце не проник дух ненависті.

Воювати без ненависті в серці – завдання надскладне, але тільки таке ставлення до війни можна вважати християнським. Святе Письмо чітко визначає, звідки походить зло.

Від серця виходять злі помисли, – говорить Спаситель, – вбивства, перелюбства, любодіяння, кражі, лжесвідчення, хула (Мф. 15:19). Серце людини – серцевина її існування, те місце,  де гніздиться її свобода і здійснюється її вільний вибір. Тому вимога воювати, зберігаючи серце від ненависті – не що інше, як вимога воювати, мінімізуючи зло.

Природа війни – ненависть. Адже будь-яка війна – це зовнішній, фізичний, прояв одного з головних людських гріхів. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його (Бут. 4:8), – описує Книга Буття перше в історії людства вбивство. Відтоді було безліч вбивства і воєн. Але щоразу, коли повставала людина на людину і народ на народ, вони приходили до цього шляхом Каїна: не впоравшись із гріхом і відкривши своє серце для духу ненависті.

Війни бувають різні, святі отці чітко відрізняли війни справедливі та оборонні від воєн наступальних та завойовницьких. Так, на думку учня святителя Іоанна Златоуста преподобного Ісидора Пелусіота, причиною більшості воєн є злочинне бажання чужої власності.

Разом із тим преподобний Ісидор розділяє війни на аморальні й етично виправдані. Не всі, хто бере участь у війні, вважав преподобний, заслуговують осуду за вчинення беззаконня. «Тим же, хто вершить помсту помірковано, не слід докоряти, бо вони роблять справу законну».

Поза всяким сумнівом , війна, яка прийшла сьогодні на нашу землю, є для українського народу війною оборонною. Українські солдати не воюють на території інших країн: вони захищають свою землю і цілісність своєї держави. «Навіщо ви прийшли на нашу землю?» – часто питають українських військовослужбовців по-сепаратистськи налаштовані мешканці Донбасу. І хоча Донбас ніколи не був окремою державою, їхні почуття можна якось зрозуміти. Адже ці люди народилися і виросли на цій землі…

Але як зрозуміти тих, хто зі зброєю в руках прийшов на нашу землю? Як виправдати людину, яка намагається насильно відірвати від України частину її території? Як виправдати перед Богом здійснені в ім. я геополітичних інтересів і цінностей вбивства та насильства?

Тут доречно згадати слова святителя Філарета (Дроздова): « Війна – страшна річ для тих, хто вдається до неї без потреби , без правди, з жагою корисливості або переваги, що перетворилася на жагу крові. На них лежить тяжка відповідальність за кров та біди своїх і чужих. Але війна – священна справа для тих, хто приймає її як потребу – на захист правди, віри, батьківщини» (Вибрані праці, листи, спогади).

Українські воїни захищають свою землю. І це робить їхню справу морально виправданою. Однак це автоматично не звільняє нас від відповідальності за свої вчинки та почуття. Ми повинні захищатися, але не ненавидіти. Ми повинні відстоювати територіальну цілісність своєї країни, але у нас нема права  на множення зла.

Війна ставить нас перед кількома викликами.

Перший із них – це виклик дієвої любові до ближніх. Адже, беручи в руки зброю, християнин робить це з любові, щоб таким чином захистити свій народ від зовнішньої агресії, виконуючи заповідь Самого Спасителя: немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13).

Наступний виклик  – вберегти своє серце від духу ненависті. Роблячи добру справу, не можна дозволити собі, щоб у наш розум і почуття проникли ненависть і злоба.

Помста – один із глибинних механізмів нашої психіки, який вимагає, щоб зло було не тільки зупинене, а й адекватним чином покаране.  «Око за око, зуб за зуб» – багато людей люблять цитувати відомий фрагмент із Книги Левит, забуваючи, що це встановлення свого часу мало на меті не тільки покарання, а й також обмеження відплати…

Де межі дозволеної відплати під час війни? Це складне моральне питання! Але ясно одне: бажаючи зберегти свою душу на життя вічне, ми не маємо права множити зло і творити справи беззаконня, навіть якщо так робить агресор.

Катування і приниження полонених, образа і ненависть … Навіть якщо так чинять із нашими бійцями в цій страшній війні наші противники, до цього не повинні вдаватися українські воїни. Адже ми маємо пам`ятати: щоразу, як здійснюємо беззаконня, від нас і нашої справи відвертається Господь, в якому єдина наша надія на порятунок і перемогу.

Нарешті, третій з глобальних викликів війни – це виклик довіри до Бога… Війна – це завжди насильство і зло, і наше моральне почуття тут може на якусь мить засумніватися в Божих всезнанні і всемогутності.

«Господи, де Ти?» – зверталися під час воєн люди до Бога протягом всієї історії. – Де Твоє милосердя? Де Твоє провидіння і благодатна допомога? Чому Ти не зупиниш зло? Чому зараз же, негайно, не покладеш межу насильству і стражданням?».

У вас і волосся на голові все пораховане, – передає слова Христа Євангеліє від Луки, яке ми чули сьогодні за Літургією (Лк. 12:7). Але як зіставити ці слова Господа з тими обставинами, які відкриваються нам сьогодні? Як не втратити віри в милосердя і всемогутність Бога, осягаючи всю несправедливість і біль війни?

Християнське віровчення чітко свідчить, що війна є наслідком гріха, отже, відповідальність за неї несе не милосердний і людинолюбний Бог, а людина, яка відкриває своє серце для ненависті і злоби.

Але чого варті ці слова без реальної довіри нашої душі до Бога?

Людина створена за образом Бога і тому має свободу самовизначення в добрі і злі. Але як же складно нам прийняти цей мученицький вінок свободи! як складно стояти у свободі! як складно кожну мить свого життя пам`ятати про те, що ми особисто відповідальні і за свої власні вчинки, і за той світ, в якому живемо!

Довіритися Богові під час війни складно як для солдата, котрий тримає в руках зброю, але одночасно сам наражається на смертельну небезпеку, так і для беззбройного, котрий будь-якої миті може зазнати насильства з боку воюючих. Але згадаємо слова Спасителя: кажу ж вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, що вбивають тіло і потім нічого більш зробити не можуть; але скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто, вбивши, може вкинути в геєну: так, кажу вам, того бійтеся (Лк. 12:4-5).

Ким би важким не був нинішній час для нас і нашої країни, не забуватимемо: це життя – тільки врата до життя вічного, і кожну його мить треба прожити так, щоб, зустрівшись із нами лицем до лиця після нашої смерті, Господь вивив у нашому серці справжнє бажання правди і богоспілкування, і відкрив перед нами врата в Царство Небесне, Царство Любові.

Христос Спаситель нехай перебуває з усіма нами, зміцнюючи кожного з нас у своєму служінні Богові та нашій Батьківщині.

Христос посеред нас! І є, і буде!        

О, всехвальна Мати, що породила понад всіх святих Святіше Слово, прийми нинішнє моління наше і рятуй нас від усякої напасти та охорони від мук вічних тих, що співають ради Тебе: Алилуя!

Молитва до Пресвятої Богородиці

Прийми, о, всеблагопомічна, пречиста Госпоже, Владичице Богородителько, ці чесні дари, що Тобі єдиній належаться, від нас, недостойних рабів твоїх. Ти з усіх родів вибрана, Ти показалася вищою від усього небесного і земного творіння, тому що через Тебе Господь сил був з нами, і через Тебе ми Сина Божого пізнали, і сподобилися святого тіла його і пречистої крови його. Тому блаженна єси в родах родів, богоблаженная, бувши від херувимів світліша і серафимів чесніша.

І нині, всепіта, Пресвятая Богородице, не переставай молитися за нас, недостойних рабів твоїх, щоб ми ізбавилися від усяких хитрощів лукавого і від усякого підступу, і щоб збереглися ми непошкодженими від усякого диявольського отруйного нападу. Але молитвами Твоїми аж до кінця збережи нас неосудженими, щоб ми, спасені твоїм заступництвом і поміччю, возсилали славу, хвалу, подяку й поклін за все у Тройці єдиному Богові і Сотворителеві всього, нині і повсякчас, і на віки віків.

 АМІНЬ.