Новини

Пам’ятаємо… Молимось…

МОЛИМОСЬ…

Щорічне видання Вселенського патріархату не визнає титулів єпископів МП в Україні

Так, наприклад, колишній митрополит Київський і всієї України Онуфрій (Березовський) вже не згаданий з таким титулом у цьому виданні. Натомість весь єпископат названий із прив’язкою до місцеперебування того чи іншого єрарха РПЦвУ. Наприклад «Онуфрій митрополит у Києві». Позбавлення єпископського титулу позбавляє і священнодіяти на території іншої церкви адже, згідно православних канонів, в одній єпархії може бути лише один єпископ а не два чи більше.

Нагадаємо перед Об’єднавчим собором Вселенський патріарх Варфоломій І надіслав листа митрополиту московського патріархату в Україні Онуфрію. В листі було сказано що після Об’єднавчого собору він не зможе носити свій титул «митрополит Київський і всієї України», бо цей титул буде присвоєно новообраному предстоятелю Церкви.

У щорічному виданні Константинопольської Церкви Православна Церква України названа 15-ою церквою у списку автокефальних церков. Незважаючи на всі наклепи Церква України як автокефальна і рівна. Блаженнійший Епіфаній титулується Митрополитом Київським і всієї України.

Усі єпископи так званої УПЦ Московського патріархату поміщені у списках єпископів Російської православної Церкви.

В книзі також згадані важливі події пов’язані із наданням автокефалії ПЦУ.

Прес-служба Андріївської церкви

Зустрічі в Аммані за ініціативою Єрусалимського патріарха не буде, – грецькі ЗМІ

Як повідомляє відоме грецьке медіа Ethnos, Вселенському патріарху таки вдалось умовити Єрусалимського патріарха не форсувати зустріч в Аммані, на яку було запрошено предстоятелів всіх Церков.

Зустріч, як вже всім зрозуміло, було зініційовано РПЦ задля створення опозиції Вселенському патріарху через його “втручання” в українську церковну кризу. Власні джерела Ethnos говорять, що на всі свої листи-запрошення до предстоятелів Єрусалимський патріарх отримав “очікувану відповідь” (тобто, відмову). А тому сам ініціатор амманської зустрічі прислухався до прохання Вселенського патріарха більше не наполягати на своїй ініціативі. В якості підтвердження цієї інформації грецьке видання зауважує, що досі нікому не було надіслано інформації з точною датою та місцем проведення цих зборів.

Нагадаємо, що єдиною церковю, яка погодилась приїхати на зустріч, є церква Чеських земель та Словаччини. Предстоятелі Елладської та Кіпрської церков публічно відмовились від поїздки.

Джерело Церкваріум

ХРИСТОС ПРИХОДИТЬ НА ЙОРДАН

Христос хрещається! У річці Йордані!

99 грецьких слів або п’ять віршів. А в них — розповідь про таємну подію, яка поклала початок цьогорічному святу.

Тоді приходить Ісус з Галілеї на Йордан, — пише євангеліст Матфей, — до Іоанна Хрестителя від нього. Іоанн же не допускав Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене? Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоанн допускає Його. І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж води — і ось, розкрились Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого, Котрий сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось, голос з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління (Мф. 3:13-17).

Як пише архімандрит Януарій (Івлієв), розповідаючи про цю дивовижну подію, євангелісти не «проколюють подію хрещення», а, використовуючи символи, біблійні цитати та натяки, «пишуть для нас словесну «ікону». Сцена хрещення, вважає видатний російський біблеїст, «відповідає не на питання, як усе відбувалося, а на питання, в чому полягає глибинна суть хрещення Ісуса». Хрещення Іоанна, пам’ятаємо ми з Євангелія від Матфея слова самого Іоанна. Але щоб до кінця усвідомити радикалізм проповіді Іоанна, нам слід пам’ятати, що за часів Христа обряд хрещення використовувався для переходу язичників в іудейство. Отже, закликаючи іудеїв покаятися й хреститися у водах Йордану, Предтеча не лише проповідував покаяння, а й вимагав від іудеїв, які прагнули ввійти в нове Царство Боже, «все розпочати спочатку, ніби вони були язичниками, що вперше пізнали Бога» (вислів Я. Івлієва).

Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне, — закликає іудеїв Іоанн, який здобув популярність завдяки своєму аскетичному життю та суворій проповіді. І ось до вод Йордану приходить таємничий Галілеянин. Він просить пророка охрестити його, але той намагається стримати Ісуса. Мені треба хреститися від Тебе, — каже Іоанн, але Ісус смиренно приймає його хрещення, щоб виконати всяку правду. І тут відбувається щось, що можна описати лише символічною мовою Божественних таїн.

Хрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого. На жаль, російський та залежний від нього український переклади тут допускають певну неточність. Читаючи переклад, ми можемо дійти висновку, що Євангеліє описує все, що відбувається, з погляду Іоанна Хрестителя. І побачив Іоанн… Однак, звернувшись до оригінального — грецького — тексту, помітимо, що описані події передано з погляду Самого Ісуса. Процитуємо дослівний переклад із грецької: «Охрещений Ісус одразу вийшов із води; і ось відкрилися Йому небеса, і побачив Духа Бога, Який сходив, неначе голуб, і приходив на Нього, і ось голос із небес, що говорить…».

Дивовижна подробиця, на яку ми зазвичай не звертаємо уваги. На самому початку своєї розповіді про Христа Євангеліє пропонує нам поглянути на небо очима Ісуса. З Його погляду…

Подолати обмеженість своєї природи і свого «я». Це завдання стояло перед людиною ще на ранніх етапах її духовного розвитку. Давні люди вірили: вбравшись у ту чи іншу тварину, наслідуючи її рухи тощо, вони можуть начебто опинитися всередині того, кого зображують. Варто лише зодягнути шкуру вовка, притулити до обличчя вовчу маску, поглянути на світ з погляду вовка — і ти перетворишся на вовка, опануєш його силу.

Християнству не притаманне магічне мислення. І ми не віримо в те, що стати святим, наприклад, можна, одягнувши речі, що колись належали святій людині. Не віримо й у те, що єдності з Богом можна досягнути лише за допомогою зовнішніх ритуалів, не змінюючи свого серця. Але ми віримо в дещо набагато дерзновенніше, аніж наші пращури. Ми віримо, що наша єдність із Христом може стати настільки повною, що ми повторимо слідом за апостолом Павлом: я вже не живу сам по собі, я вже не один, у мені, зсередини мене, в глибині мого життя перебуває Сам Христос (див.: Гал. 2:20).

І на самому початку євангельської оповіді, в третій главі Євангелія від Матфея, нам несподівано відкривається таємниця богоспілкування, побачена з погляду самого Христа. Ми бачимо розкрите небо. Бачимо Дух Божий, що сходить з небес, наче голуб. Чуємо, як долинає згори таємничий голос… Інакше кажучи, ми сприймаємо те, що відбувається, так, ніби ми відтепер живемо й відчуваємо у Христі…

Маска, переодягання, сакральний танець… Усе це, на думку древніх, допомагало їм ніби переміщатися всередину іншого існування. «Якщо я надягну маску чи шкуру тварини, вважала давня людина, то опинюся всередині її єства, всередині її природи, опаную її силу». Такі уявлення здаються нам наївними. Та чи не замінили ми давні магічні ритуали новими, художніми? Чи не намагаємося і сьогодні проникнути «всередину» інших існувань, але вже новими й витонченішими способам? Роман. Телесеріал. Занурюючись у цю (сконструйовану чиєюсь уявою) реальність, ми також намагаємося розширити свій досвід, опинитися всередині іншого існування… Ми поблажливо посміхаємося, згадуючи наївні уявлення древніх. Та чи вільні ми від магії перевтілень, що їх нам пропонує література чи кінематограф? Чому багато хто з нас щодня годинами просиджують біля телеекранів? Чи не опинимося ми, співпереживаючи головному героєві серіалу, неначе всередині його існування?

Можливо, слухаючи ці слова, ви вирішили, що я є принциповим противником мистецтва і звинувачую його в тому, що воно послуговується давніми язичницькими рецептами перевтілення. У такому разі ви поквапилися з висновком. Я зовсім не є противником мистецтва. Навпаки, в бажанні людини пізнати більше, ніж вона є сама, я бачу дивовижну властивість її природи. Нашій природі притаманне прагнення вийти за межі самих себе. Ми не можемо бути тільки собою. Нам потрібно значно більше.

Проте, визнаючи цінність художнього досвіду, ми маємо визнати й цінність досвіду релігійного. Сучасне телебачення (і мистецтво загалом) пропонує нам співпереживати героям і проживати життя персонажів. І це зовсім непогано. Адже за персонажами, що їх вигадали сценаристи, стоїть як їхній особистий досвід, так і досвід їхнього спостереження за життям інших. Однак існує й інший, набагато цілісніший та досконаліший, досвід виходу за межі себе. Існує досвід подолання своєї обмеженості в релігійному досвіді через набуття повноти спілкування з Богом та іншими людьми у Христі — Божественному Слові, Яке стало Людиною, щоб навернути людину до Бога.

Шлях мистецтва ґрунтується на людському баченні та інтуїції людського духу. А шлях релігійний — на Одкровенні, на баченні очима Христа: і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Духа Божого, Котрий сходив, мов голуб, і спускався на Нього. І ось голос з неба, який говорить…

Давня Церква знала три великі свята: Великдень, П’ятидесятницю і Богоявлення, яке тоді називали Богоявленням (грецьк. — Феофанія) або Явленням (грецьк. — Епіфанія). «Коли в Йордані хрестився Ти, Господи, Троїчне явилося поклоніння, — урочисто співає Церква сьогодні, — бо Родителя голос свідчив Тобі, возлюбленим Сином Тебе називаючи, і Дух у виді голубинім засвідчив твердість слова. Явився Ти, Христе Боже, і світ просвітив, слава Тобі».

Отже, Богоявлення — це свято нашої близькості з Богом. Свято, коли, поглянувши на небо разом із Христом, ми пересвідчуємося, що Бог біблійного Одкровення — це Отець, Син і Святий Дух. Але чому Бог у Христі відкривається нам сьогодні саме як Пресвята Трійця? Чому Явлення, або Епіфанія, — це саме одкровення Отця, Сина і Святого Духа? Ані біблійна, ані церковна традиція не пропонують людині абстрактних чи теоретичних знань. Усі отримані нами від Бога й Церкви знання завжди пов’язані з нашим спасінням.

Людським розумом не осягнути таїну Трійці. Та лише керуючись нею, керуючись ученням про Бога як Трьох Осіб єдиної природи, ми можемо остаточно зрозуміти, чим є людина й у чому полягає її покликання… Нашому світові катастрофічно бракує любові. Люди в ньому зрощені в колективи: належать до націй та класів, об’єднані в партії та віртуальні спільноти, відчувають свою причетність до корпорацій та культур. Але наскільки органічною є та єдність, яку пропонує нам сьогодні соціальна мережа, партія чи нація? Чи існує сьогодні в світі бодай одна спільнота чи колектив, де не існувало б конфлікту між нашим «я» та іншими? Чи не намагається наше «я» скрізь і всюди болісно обстоювати свої права, а колектив, спільнота — його поглинути?

Багато хто з нас проводить чимало часу в соціальних мережах, де нам надано нині унікальні можливості для комунікації. Та чи робить нас таке спілкування щасливішими? Чи допомагає воно нам по-справжньому пізнати іншу людину? Чи завжди ми вміємо відрізнити під час віртуального спілкування справжню особистість людини від її соціальної маски? На жаль, попри зовнішню зручність спілкування в мережі не допомагає нам остаточно подолати проблему самотності й не робить нас щасливими.

Навіть коли знаходимо через спілкування в інтернеті однодумців і друзів, все одно постійно тужимо за чимось іншим. За справжньою дружбою. За коханням. За істинною довірою та розумінням… Кожен із нас завжди хоче залишатися собою. Й водночас кожен із нас завжди прагне якоїсь форми єдності. І в цьому полягає таємниця людини, яку століттями ретельно береже християнська Церква… Нікого з вас не можна звести до соціальної функції, — каже нам Церква. Кожен із вас, — утішає нас Церква, — набагато глибший, ніж його соціальна роль чи маска. Кожен із вас є унікальним. Ніхто, жодна особистість, жодна особа не мають бути втрачені для вічності Бога.

Чому ж ми чуємо ці слова про гідність і свободу людської особистості саме з вуст християнської Церкви? Річ у тім, що, згідно із вченням Церкви, Бог створив людину за Своїм образом і подобою. Створив нас водночас єдиними й унікальними, такими, що прагнуть спілкування і хочуть зберегти своє «я».

Бог Трійця, — стверджує християнське Одкровення, — є Богом абсолютної Любові. Отець, Син і Святий Дух — це три особистості, але вони настільки пов’язані між собою стосунками любові, що мають єдину природу. «Християнство є певним наслідуванням природи Божої», — каже святитель Григорій Ніський. І це таємниче наслідування Бога означає втілення в людському житті того образу буття, який відкривається нам у Бозі Любові — Пресвятій Трійці.

Ми маємо наслідувати відкритість і жертовність Божественної любові. Ніхто з нас, жодна людська особистість не може стати собою на самоті. Кожен із нас не може реалізувати свою особистісність, відвернувшись від Бога та інших людей. Аби виявити й утвердити своє справжнє «я», кожен із нас має знайти в іншому співрозмовника, відкрити для себе стосунки діалогу, полюбити іншого як самого себе.

Христос прийшов у світ, затьмарений гріхом та людським егоїзмом. «Христос приходить на Йордан, — пише Блаженніший Митрополит Володимир, — де до Нього безліч людей хрестилися для прощення гріхів, тож вода Йорданська наскрізь була просякнута злом, вадами, людською неправдою. І саме в цю товщу людського бруду, безпросвітної темряви і гріха занурюється наш Спаситель, Який не мав потреби в Хрещенні. Занурюється, щоб знищити і перемогти гріховну темряву» (Зі слова на другий день Богоявлення, 1980 р.).

Христос входить у води Йордану, і вони змінюють напрям своєї течії. Море побачило і розступилося, Йордан повернув назад (Пс. 113:3). У цих словах Псалмоспівця відображене пророцтво про те, як змінюють свою течію ріки людського життя після пришестя у світ Сина Божого. Якщо до Христа води Йордану течуть у Мертве море, то після Богоявлення вони повертаються назад; від смерті до життя, від пекла до раю, від самотності до спілкування.

Вода може бути символом руйнування. Але вона також іноді символізує у Святому Письмі шлюбну єдність. Як зазначає преподобний Єфрем Сирін, води Йордану необхідно розглядати символічно, у світлі шлюбної символіки. Біля вод колодязя посватав Ревекку Єлеазар. Так само заручився Яків із Рахіллю і Мойсей із Сепфорою. «Вони були прообразами Господа нашого, — пише преподобний Єфрем, — Який заручився зі Своєю Церквою у водах Йорданських».

Прийдімо ж сьогодні до спасительних вод Йордану, аби отримати від них освячення нашої ветхої природи. Прийдімо сьогодні до вод Йордану, аби віднайти в них єдність із Христом Спасителем. Прийдімо нині до вод Божественного життя, аби вигнати з нашого життя самотність і смерть. Прийдімо нині до Йордану, аби віднайти там Сина Божого і разом із Ним віднайти Отця і Духа — Трійцю Святу, Єдиносущну, Животворчу й Нероздільну.

Пресвята Трійце, помилуй нас! Господи, очисти наше життя від самотності та гріха. Владико, зміцни нас у братстві та відкритості до ближнього. Святий, зглянься над нами й утверди в нашому житті благодатне світло Твоєї любові. Аби, наслідуючи Тебе, Божественну Трійцю, і ми, грішні, сподобилися жити в єдності й любові, як Ти, Господи, й заповідав Своїм учням.

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита Переяславського і Вишневського, у день Богоявлення 19 січня 2015 року,

з видання «Бути вдячним Богові» — К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

У «Церкви» Скоп’є чергова автокефалія?

Сьогодні, 13 січня 2020 року, Панагіотскій Вселенський Патріарх Варфоломій прийняв, на його прохання, Прем’єр-міністра Республіки Північна Македонія Олівера Спасівського в супроводі його попередника Зорана Заєва і їх помічників Дейна Тальовськи і Деяна Сотіровскі.

Метою візиту був розгляд церковної проблеми цієї країни. Дискусії передували етапи прецеденту і бажання відновити регулярність Церкви під ім’ям Арденські єпархії Архиєпископії після своєчасного звернення до Матері-Церкви.

З цією метою було вирішено запросити представників Церкви Сербії і Церкви в Сербії в резиденцію Вселенського Патріархату для консультацій і спроб знайти взаємоприйнятне рішення.

Атмосфера переговорів була теплою і щирою, після чого високопоставлені гості вирушили в Патріарший банк, а потім повернулися в свої будинки.

Прем’єр-міністр і його помічники висловили свою повагу і довіру Матері-Церкви, чиє благословення вони завжди отримували від духовенства і народу.

Джерело Архієпископія Святого і Священного Синоду

Добре бігати разом із гнаним Христом

Проповідь Олександра (Драбинко), митрополита  Переяславського і Вишневського 11 січня 2015 року в першу неділю після Різдва з видання «Бути вдячним Богові» – К.: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира

Христос рождається! Славімо Його!

Біжи в Єгипет (…) бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його, – читаємо ми в євангеліста Матфея слова, звернені до Іосифа Обручника (Мф. 2:13).

Добре бігти із гнаним Христом. Благим є ховатися з Ним у темряві ночі. Благим є бути разом із гнаним Христом безпритульним. Благим є блукати із гнаним Христом від міста до міста, від дому до дому. Той, хто біжить із Христом від земного царя, біжить у Царство Небесне. Той, хто ховається із Христом у темряві ночі, ховається з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від земних царів заради незгасаючого Світла. Той, хто блукає з Ним від міста до міста, від дому до дому, прямує в Град Вишній, йде в Дім Отчий.

Бувають часи, коли християнам здається, що Христу, нарешті, є де прихилити голову на їхній землі. Вони вибодовують Христу величні храми. Вони присвячують Христу свої міста і країни. Вони пишуть про Христа безліч книг… Люди вважають, що гнаний Христос, нарешті, знайшов у їхньому середовищі й культурі прилисток. «Ми – дім Бога Живого», – гордо вторимо ми апостолу Павлу, вважаючи, що в наших державах і містах уже запанувала Божа Правда.

Проте, допускаючи у свої серця й міста неправду і брехню, ми перетворюємося з Божих друзів на Христових гонителів. Христос приходить, аби побачити присвячені Йому храми й міста. І помічає, що люди, які там зібралися, потребують не Його, а величі земної. Задовольняються зовнішнім і забувають про внутрішнє. Ігнорують головне і витрачають сили на другорядне. Не прагнуть справжнього, а спокушаються несправжнім, фальшивка.

ЧИТАТИ ДАЛІ

Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого…

На відкликання підпису Патріарха Філарета відреагували в ПЦУ. Керівник прес-служби ПЦУ Євстратій Зоря зазначив: цією черговою заявою Філарет підтверджує, що Постанову об’єднавчого собору від 15 грудня 2018 року він підписував, а всі учасники зібрання та всі, хто бачив відеозапис, можуть підтвердити, що владика це робив добровільно та усвідомлено. Про це Євстратій Зоря написав на своїй сторінці у Facebook.

Мф 5:37: “Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого.”

Заява Патріарха Філарета про «відкликання підпису» під Постановою Помісного Собору УПЦ КП від 15 грудня 2018 р. про припинення окремого існування УПЦ КП та об‘єднання у єдину Помісну Православну Церкву – ще одне свідчення того, що владика встав на шлях неправди, на якому немає благословення Божого.

І саме тому всі його намагання протиставити свою волю соборній волі Церкви – знову і знову зазнають поразки.

Цією черговою заявою лише знову ним самим підтверджується, що Постанову Патріарх Філарет підписував. І всі учасники Собору та всі, хто бачив відеозапис, можуть засвідчити, що робив він це усвідомлено і добровільно.

Більше того – заявляючи не раз про те, що він з послідовниками нібито «вийшов з ПЦУ», владика знову і знову підтверджує як і свою приналежність до ПЦУ, так і дійсність Постанов Помісного Собору УПЦ КП та Об‘єднавчого Соброру 15.12.18, на основі яких він сам, разом з усім Київським Патріархатом, стали невід‘ємною частиною Православної Церкви України.

Бо як можна «вийти» – не увійшовши? А якщо увійшов – то на умовах, визначених Собром і Статутом Церкви, а не власною уявою чи мінливим настроєм.

А щодо «відкликання» – то Постанова Помісного Собору не є договором чи угодою, які можна розірвати. Так само і спадок та ім‘я Київського Патріархату належить Помісній Церкві, а не є приватною власністю одного ієрарха, якою він безуспішно прагне розпоряджатися на власний розсуд.

Він також додав: те, що Святійший Патріарх “вийшов із ПЦУ” підтверджує те, що Київський патріархат таки є частиною ПЦУ згідно зі статутом.

“Заявляючи не раз про те, що він з послідовниками нібито “вийшов з ПЦУ”, владика знову і знову підтверджує як і свою приналежність до ПЦУ, так і дійсність Постанов Помісного Собору УПЦ КП та Об‘єднавчого Собору 15.12.18, на основі яких він сам, разом з усім Київським патріархатом, стали невід‘ємною частиною Православної Церкви України. Бо як можна “вийти” не увійшовши? А якщо увійшов, то на умовах, визначених Собором і Статутом Церкви, а не власною уявою чи мінливим настроєм”, – написав Зоря.

Він також додав, що саме відкликання підписів під постановою неможливе, адже це не договір чи угода. І спадок Київського патріархату належить Помісній церкві, а не є власністю одного ієрарха.

Сьогодні Патріарх Філарет відкликав свій підпис під постановою Помісного собору Православної церкви України, що відбувся 15 грудня 2018 року. Офіційний лист на ім’я міністра культури, молоді та спорту України Володимира Бородянського опублікували на сайті УПЦ КП.

Міністру культури, молоді та спорту України
Володимиру Бородянському

Повідомлення про відкликання підпису
під постановою, так званого, Помісного Собору
Української Православної Церкви Київського Патріархату
від 15 грудня 2018 року

Попри численні спроби реєстрації постанови Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 20 червня 2019 року відповідно до вимог частини 11 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», на жаль, державним секретарем Міністерства культури України Карандаєвим Р. така державна реєстрація не здійснюється.

При цьому мають місце посилання на постанову, так званого, Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 15 грудня 2018 року, що скасована постановою Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 20 червня 2019 року.

Із огляду на вище викладене, та продовження практики посилань державного органу на постанову, так званого, Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 15 грудня 2018 року, повідомляю про відкликання свого підпису під нею.

Відкликання підпису, як допустиму юридичну дію, обумовлюю положеннями статей 9 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 22 та 35 Конституції України, – якими унеможливлюється погіршення правового становища громадян України, що реалізовують право на свободу совісті в Київському Патріархаті.

Відтак у подальшому підпис Патріарха Київського і всієї Руси – України Філарета під постановою, так званого, Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату від 15 грудня 2018 року надалі прошу вважати недійсним.

ФІЛАРЕТ,
ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ
І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ

Прес-служба Андріївської церкви

Великий день Першої річниці!

Звернення митрополита Макарія (Малетича) до Вселенського патріарха в річницю надання Томосу про автокефалію (Відео)

5 січня 2020 року єпископат і духовенство Православної Церкви України разом із Константинопольським Патріархом Варфоломієм звершили спільну молитву у Всесвятішій Патріаршій церкві святого Георгія Великого у Трофії (Стамбул).

Після спільного богослужіння митрополит Макарій (Малетич) звернувся до Вселенського патріарха Варфоломія з нагоди річниці підписання Томосу про автокефалію Православній Церкві України, що відбулося 5 січня 2019 року.

Ваш Високопреосвященніший архієпископ Константинопольський, Нового Риму та Вселенський патріарх кир Варфоломій,

Нехай буде благословенне ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Нехай буде благословенне ім’я Константинопольської церкви-матері!

Нехай буде освячене Твоє святе обличчя!

Протягом багатьох століть ми чекали дати 5 січня 2019 року! Бог повільно відповідав на наші молитви, наші сльози, наші благання, наші болі, наші свідчення, але він відповів найкращим чином! Це була історія, що після 1686 року великий патріарх Варфоломій, мудрий патріарх, вислухав все, що говорила наша душа, і зважаючи на наші проблеми, і дав нам благословенне рішення Автокефалії.

І сьогодні я тут, серед вас, як речник Найсвятішого Митрополита Київського і всієї України, нашого доброго і невтомного предстоятеля, який щодня, цілий день бігає з одного кінця нашої країни в інший, щоб проповідувати єдність Української Православної Церкви! Такий Лідер встановлений в Україні!

Вихований, спокійний, з керівництвом, з любов’ю, з розумінням, зі страхом перед Богом, з любов’ю, з вірою в Церкву! І я радий, що, будучи молодим, він поводиться так, ніби він старий. І будьте впевнені, що я люблю і підтримую його у важкому завданні, яке він взяв на себе.

У нас був дуже важкий 2019 рік. Ми чули багато брехні про нашу Церкву! Ми чули, що Константинополь контролює нас, і він дав нам Томос автокефалії! Натомість ті, кого представляють як вільні та незалежні, отримують замовлення ззовні. Вони звинувачували нас у несанкціонованих рукопокладаннях, у багатьох інших поганих речах! Але ми в брехні та наклепі відповідаємо силою Істини і Любові! Документи моєї хіротонії вже давно перебувають у Вселенському патріархаті. Благословенний єпископ київський Володимир (Романюк – ред.), прийняв нас як ієрархів, ніколи не казав нам робити повторні хіротонії. Він дарував нам подарунки. Він не знав?

Вони це тільки сьогодні взнали? Вони ніколи не жартували! Все, що вони просили, – це залишити Стамбул! Давайте не матимемо стосунків з вами! Але яка дитина не має нічого спільного з матір’ю?

І якщо ми колись були в розколі, це було тому, що ми не терпіли, щоб цей благословенний український народ став іграшкою в руках інших сил. Ми хотіли, щоб наша Церква керувалася традиціями нашої Церкви-матері. З тим, що ми отримали від Хрещення святого Володимира.

Ми хотіли, щоб наша Церква випромінювала Христа, а не покладалася на золото. Ми хотіли своєї української мови. Нашої традиції. Ось чому вони привели нас до розколу, від якого ви  звільнили нас.

Ми вам вдячні і дякуємо вам з усіх сил! І ми говоримо вам, що до тих пір, як ми дихаємо, будемо говорити про те, як добре зробила нам зробили Матір-Церква Константинопольська. Цьому ми навчимо своїх дітей і дітей наших дітей. Для наступних поколінь у нашому майбутньому.

Завжди в історії України дві дати залишатимуться святими літерами: одна – Хрещення Володимира, а друга – наш Томос автокефалії. Ви зробили це добре для нас. Ви подаєте нам свою руку, і ми йдемо від темряви до світла нашої справжньої свободи!

Ми любимо тебе, Діво Маріє! Я передаю вам братські обійми Його Блаженства (Митрополита Епіфанія – ред.), подяку нашої Церкви! Я також цілую твою руку вперше після мого звернення з боку тих, кого я виголосив, але також від імені тих, хто переді мною, просячи прощення у Бога! Церква України, тепер самодостатня, щодня дякує вам і молиться, щоб ви жили багато років. Амінь!

Прес-служба Андріївської церкви

Офіційне повідомлення місії «Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні»

Офіційне повідомлення

Для уникнення непорозумінь сповіщаємо, що інтернет-сторінка https://andriyivska-tserkva.kiev.ua та фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія не мають ніякого відношення до Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні.