Ми живемо з війною від 2014 року. За ці роки кожен із нас бачив стільки зла, що вистачило б на кілька поколінь. Зруйновані домівки, похорони героїв, ночі без сну під звуки вибухів.

І десь глибоко в серці виникає тихе запитання. Як не озлобитися? Як лишитися людиною, коли навколо стільки кривди?

Відповідь на нього дає Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. У своїх духовних роздумах Предстоятель Православної Церкви України звертається до настанови, яку здавна називають «золотим правилом». Чиніть іншим так, як хочете, щоб чинили вам.

Просте правило для кожного

Митрополит Епіфаній наголошує, що це правило не потребує богословської освіти. Його здатна зрозуміти кожна людина, «незалежно від рівня освіти, віку чи культурної приналежності».

Хочете справедливості, то будьте справедливими. Хочете поваги до своєї праці, то поважайте чужу. Потребуєте допомоги, то допомагайте іншим.

За словами Блаженнішого, щоб отримати те, чого прагнемо, спершу треба подарувати це іншим. «Даруйте надію, коли самі її потребуєте», закликає Предстоятель.

Ці слова звучать особливо щемно сьогодні. Надії потребує мати, яка чекає сина з фронту. Надії потребує дружина, що вже кілька місяців не чула голосу чоловіка. Надії потребують діти, чиї тата боронять Україну.

І саме ми можемо їм цю надію дати. Добрим словом, дзвінком, допомогою, спільною молитвою.

Чуже зло не виправдовує нашого

Найглибша думка звернення стосується кожного з нас особисто. Владика Епіфаній підкреслює, що правило накладає обов’язок «не на когось, не на інших людей – а саме на нас».

Ми звикли думати, що маємо право відповісти тим самим. Мене образили, то й я ображу. Мені зробили зле, то й я не буду добрим.

Проте Предстоятель застерігає: «чужі гріхи та злоба в жодному разі не можуть ставати виправданням для нас самих».

Коли людина відповідає злом на зло, виникає замкнене коло. Кривда породжує кривду, образа тягне за собою ще більшу образу. Вирватися з цієї круговерті, за словами Митрополита Епіфанія, здатне лише добро.

Світло сильніше за темряву

Щоб пояснити це, Блаженніший вдається до образів, знайомих кожному. Морок виганяють не темрявою, а світлом. Холод відганяють не морозом, а теплом.

Згадаймо, як узимку, коли ворог нищив енергосистему, ми збиралися при свічках. Одна маленька свічка розганяла темряву цілої кімнати. Так і добро, навіть найменше, сильніше за зло.

Предстоятель нагадує слова апостола: «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:21). Милосердя і прощення, за словами владики, свідчать не про слабкість, а про силу віри.

Любов, яка захищає

Та чи означає це, що ворогові треба поступитися? Ні. Митрополит Епіфаній наголошує, що саме любов і милосердя спонукають нас викривати зло, протидіяти йому й боротися з ним.

Блаженніший порівнює це з роботою лікаря. Під час операції хірург мусить завдати болю і навіть видалити уражену частину тіла. Але робить це, щоб урятувати життя.

Так і наші захисники стоять на передовій, щоб уберегти свої родини, свою землю, свій народ. Така боротьба не суперечить заповіді Христовій.

Небезпека в іншому. Зло хоче не лише зруйнувати наші міста, а й оселитися в наших серцях. Хоче, щоб ми стали схожими на тих, хто прийшов нас убивати.

Тому так важливо берегти серце. Боронити рідну землю і водночас не дати ненависті отруїти душу.

Молитва на завершення

Свої роздуми Митрополит Епіфаній завершує молитовним побажанням. Предстоятель просить, щоб Господь допомагав кожному виконувати Його «золоте правило» і заповідь любові, надихав мудрістю і зміцнював у добрі.

Помолімося сьогодні за наших воїнів і їхні родини. За матерів, що чекають, і за дітей, що сумують. І попросімо в Господа сили, щоб у найтемніші дні не згасло світло в наших серцях.

“І як хочете, щоб робили Вам люди, так і Ви робіть їм (Лк 6:31)
Цю настанову Господа нашого Ісуса Христа небезпідставно з давніх часів називають «золотим правилом» для людських взаємин, бо воно справді є дорогоцінним та універсальним для життя людини. Адже в цих простих словах доступно для кожного викладений єдиний правильний спосіб, як можна почати виконувати Божий закон навіть без того, щоби тривалий час і докладно вивчати ті чи інші заповіді, приписи, настанови.

Бо всяка людина, незалежно від рівня освіти, віку чи культурної приналежності, здатна усвідомити: чого вона бажає собі самій – це треба робити стосовно інших. Хочете, щоби з вами поводилися справедливо – самі будьте справедливими. Хочете мати повагу до власної праці – поважайте чужу працю. Прагнете отримати допомогу в скрутну хвилину – самі допомагайте тим, хто має потребу.

Щоби отримати те, що потрібно вам – спершу потрібно подарувати це іншим. Будьте другом, коли вам потрібні друзі. Будьте привітними, коли хочете, щоби і вас зустрічали гостинно. Даруйте надію, коли самі її потребуєте. Будьте людяними, коли хочете, щоб і вам допомогли. Принесіть втіху іншим, якщо хочете почуватися щасливим. «Давайте, і дасться вам – говорить Спаситель – мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам» (Лк. 6: 38).

Зверніть увагу: це правило накладає обов’язок не на когось, не на інших людей – а саме на нас, на кожного особисто. Воно не дає можливості виправдатися через те, що хтось чинить з нами в злий, несправедливий спосіб. Ми повинні діяти не так, як вчиняють інші щодо нас, а так, як ми би хотіли, щоби діяли щодо нас: чужі гріхи та злоба в жодному разі не можуть ставати виправданням для нас самих.

Цей момент є дуже важливим і принциповим, водночас непростим для виконання на практиці. Бо найчастіше причиною примноження гріхів, ненависті та зла серед людей є застосування принципу удаваної справедливості. Часто люди у відповідь чинять з іншими так, як ті вчиняють із ними: на зло відповідають злом, на кривду – кривдою, на образу – ще більшою образою. Якщо ми будемо слідувати лише за причинно-наслідковим принципом, то ніколи не зможемо вирватися з круговерті зла.

Перервати це замкнене коло примноження темряви здатне лише добро. Тому й закликає Писання: «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12: 21). Ми морок виганяємо не темрявою, а світлом. Ми холод відганяємо не морозом, а теплом. Так і наслідки дії зла ми долаємо милосердям та прощенням. І це свідчить не про нашу слабкість, але про силу, яку дає нам віра в правду Божу і надія на Господнє милосердя.

Пам’ятайте, що Бог не творить зла, не заохочує його і не схвалює. Тому, коли людина відповідає злом на зло – вона ніби виявляє недовіру до Бога, залишається глухою до слів Господніх і покладається лише на себе саму, сама стає суддею і «богом» для себе.

Між злом і добром – завжди обираймо добро, і Господь буде на нашому боці! Любов та співчуття, небайдужість, милосердя спонукають нас викривати зло, протидіяти йому, боротися з ним. Лікар, роблячи операцію, вимушений завдавати хворому болю, часом навіть видаляти частину від тіла – але він робить це заради врятування життя. До цього його спонукає любов і співчуття до хворого та розуміння, що інакше хвороба може погубити людину.

Так і ми, коли без роздратування чи самозвеличення, але з любов’ю викриваємо гріх, щоби допомогти ближнім позбутися його – то не порушуємо заповідь Христову, але навпаки, виконуємо її. Бо, зрештою, ми й самі потребуємо, щоби коли щось робимо помилково і недобре, аби й нас самих зупинили і настановили словом правди. Настановили не з покаранням чи кривдою, але з лагідністю та розумінням, пробачивши нам провини наші.

Тож нехай Господь допомагає кожному з нас виконувати Його «золоте правило» і Його заповідь любові, надихає нас мудрістю і зміцнює в добрі Своєю благодатною допомогою! “