Кенозис: чому на богородичні свята читають Филип’ян
У проповіді на Успіння Блаженніший Митрополит Епіфаній поставив запитання, повз яке більшість парафіян проходить не замислюючись. Чому в кожне богородичне свято апостольське читання розповідає не про Богородицю, а про смирення Христа?
Гімн, старший за саме Послання
Уривок з другої глави Послання до Филип’ян богослови називають гімном кенозису. Грецьке слово «кенозис» означає «спустошення», «применшення себе».
Апостол пише, що Христос, будучи образом Божим, не тримався за рівність із Богом, а применшив Себе, упокорився і був слухняним аж до смерті хресної. І саме тому Бог звеличив Його понад усяке ім’я.
Багато дослідників вважають цей уривок ранньохристиянським богослужбовим гімном, який апостол Павло цитує, а не складає. Тобто перед нами один із найдавніших текстів, у яких Церква висловила свою віру в Христа.
Логіка, яку вибудовує апостол
Ключ до розуміння лежить трохи вище за сам гімн. На початку тієї ж глави апостол звертається до християн з проханням мати ті самі думки й ту саму любов, нічого не робити з суперництва або чванливості, а в покірності шанувати один одного вищим за себе.
Тобто гімн кенозису — не абстрактна христологія. Це аргумент. Якщо так учинив Син Божий, то тим більше так мають чинити Його учні.
Предстоятель формулює це прямо: наслідуйте Його упокорення перед волею Отця, і тоді досягнете духовних висот.
Заперечення, яке напрошується
Тут виникає природний спротив. Христові смирення давалося легко, бо Він є Один зі Святої Тройці. А що робити людині, підвладній спокусам і стражданню?
Саме на це заперечення, зауважує Митрополит Епіфаній, відповідає життя Пречистої Діви. Вона була людиною, а не ангелом і не божеством. Але «явила смирення, яке підняло її вище за ангелів».
Слова «Я — раба Господня», сказані при Благовіщенні, визначали все Її життя аж до Успіння.
Чому це важливо для нашої традиції
Київське богослов’я успадкувало цю тему безпосередньо від грецької традиції, разом із богослужбовим ладом і храмовою формою. Тексти, які ми читаємо в наших храмах, — ті самі, що звучали у Влахернах і Царгороді.