Печерська обитель постала з повернення преподобного Антонія зі Святої Гори Афон. Це повернення принесло до Києва устав, молитовну традицію і саму форму чернечого життя. Київське чернецтво від початку було частиною великої східнохристиянської традиції. Про це нагадав Блаженнійший Митрополит Епіфаній 15 серпня 2026 року. Слово Предстоятеля прозвучало на державно-церковних урочистостях з нагоди 975-ліття Києво-Печерської лаври. Промова відкривається згадкою про Київські гори, благословенні пророчим словом апостола Андрія Первозванного. Подаємо повний текст виступу.

Вельмишановний пане Президенте Володимире Олександровичу Зеленський!

Шановне святочне зібрання та почесні гості! Дорогі владики, отці, брати і сестри!

В день престольного свята Успенського собору, головного храму Києво-Печерської лаври, ми урочисто вшановуємо особливу дату – її 975-ліття. Тут, на благословенних пророчим словом апостола Андрія Первозванного Київських горах, як плід Хрещення України-Руси і зробленого нашими предками цивілізаційного вибору належати до родини християнських народів Європи, від одного зерна народилася колосиста духовна нива нашої Лаври.

Від зерна Антонієвого подвигу до великої Лаври

Зерном цим був преподобний Антоній, який за велінням наставників повернувся зі Святої Гори Афон, щоби за вивченими там правилами і традиціями започаткувати місце молитви і подвигів тут. Як зерно закопують у землю, щоби воно проросло і дало плід, Антоній також вирішив подвиг свій нести під землею, в печері. Аби ніщо зовнішнє не відволікало його від служіння Богові.

Побожне життя Антонія стало притягувати до себе нових послідовників. І так поступово малий печерний монастир виріс у велику Лавру – унікальну святиню, з якою пов’язані імена понад 130 святих.

Лавра як свідчення глибини української ідентичності

Своєю історією Київська Лавра є наочним свідченням тієї глибини духовного коріння, якої сягає наша українська ідентичність. Адже саме тут, окрім духовних подвигів, творилося українське літописання – тут працював і спочиває тілом у печерах преподобний Нестор. Тут ніс подвиг преподобний Аліпій – видатний митець-іконограф. Тут спочивають будівничі величного соборного храму Успіння. Тут ніс подвиг перший засвідчений в історії лікар нашого краю – преподобний Агапіт. Тут свій останній земний спочинок знайшов видатний державний діяч та звитяжний полководець князь Костянтин Іванович Острозький. З цією Лаврою нерозривно пов’язане служіння святителя Петра Могили, видатним її меценатом був гетьман Іван Степанович Мазепа.

Наріжний камінь духовної та культурної традиції

Лише з цього дуже короткого переліку імен можемо бачити, що Лавра Печерська за своїм значенням є одним з наріжних каменів, є одним зі стовпів всієї нашої духовної, культурної та національної ідентичності. Українські традиції богослужіння і сакральної архітектури, іконопису та співу, літописання, освіти та друкарства – все це та багато іншого неможливого мислити без Печерської Лаври.

Повернення Лаври до правдивих джерел

Саме тому так завзято протягом століть наші вороги всіляко намагалися викорінити правдиву печерську традицію, підмінивши її фальшивками «русского міра». Російська імперія зла довгий час намагалася через залежні від неї інституції, в першу чергу церковні, насаджувати у цьому святому місці рабську покірність завойовникам.

Але нині, завдяки спільним зусиллям Української Держави та Української Церкви, Лавра звільняється від кайданів «русского міра» та повертається до свого коріння, до своїх правдивих джерел.

Назустріч 1000-літтю Лаври 975-ліття Лаври, яке ми урочисто відзначаємо, нагадує про наближення справді унікального ювілею – її 1000-ліття. Вірю, що разом, спільними зусиллями, ми здатні зробити все задля того, щоби відбувся він гідно. Відбувся у мирній, соборній, незалежній Україні, вільній та міцно захищеній від загроз російських імперських примар.

І нехай заступництво Пресвятої Богородиці та молитви отців Печерських будуть на допомогу всім, хто сприяє цьому – нашим героям-захисникам на чолі із Верховним Головнокомандувачем, нашим друзям та союзникам у всьому вільному світі та всім нам – дітям великої української родини. Слава Ісусу Христу! І слава Україні!