Імена загиблих українських воїнів увіковічнили на іконах під час церемонії у Софії Київській.

У столиці вшанували полеглих воїнів Держспецтрансслужби

20 квітня у стінах Софії Київської відбулася зворушлива церемонія вшанування загиблих воїнів Державної спеціальної служби транспорту. Подія поєднала в собі державну, духовну та мистецьку складові, ставши актом колективної пам’яті й глибокого осмислення ціни свободи.

Центральним елементом заходу стало представлення мистецького проєкту «Ікони пам’яті», автором якого є Олександр Клименко. Унікальність задуму полягає у створенні ікон на кришках ящиків з-під боєприпасів — символах війни, що трансформуються у сакральні образи. Під час самої церемонії відбувалося особливе дійство: у міру зачитування імен загиблих воїнів художники вписували їх на іконах, ніби вводячи кожного полеглого до простору вічної пам’яті.

Цей акт має глибоке історичне коріння. Як і в княжі часи, коли стіни Софії ставали місцем закарбування імен, сьогодні храм знову перетворюється на живий літопис пам’яті. Імена героїв звучали під його склепіннями як молитва, що не має кінця.

Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, генерал-майор Олександр Яковець у своєму виступі наголосив на високій ціні, яку платить Україна за свободу. Він підкреслив, що військовослужбовці разом із Силами оборони роблять усе можливе, щоб не допустити повторення трагедій, які пережили такі міста, як Буча, Ірпінь, Херсон та Ізюм.

Своєю чергою митрополит Переяславський і Вишневський Олександр Драбинко звернувся до євангельських образів, наголосивши на жертовній любові воїнів. Він також нагадав пророчі слова про перетворення зброї на знаряддя життя, зазначивши, що саме цей сенс втілюється у «Іконах пам’яті».

Автор проєкту Олександр Клименко підкреслив, що головна ідея робіт — перемога життя над смертю. За його словами, діяльність воїнів Держспецтрансслужби, які займаються розмінуванням та будівництвом укриттів, є прямим втіленням цієї ідеї у реальності.

Особливу атмосферу заходу створював Камерний хор під керівництвом Юлії Пучко-Колесник. Музичний супровід став ще одним символічним виміром події: серед виконавців був Микола Лисенко — нащадок видатного українського композитора, який сьогодні поєднує мистецтво з обороною неба столиці.

Захід у Софії Київській став не лише актом пам’яті, але й свідченням незламності українського духу. У тиші древнього храму звучала проста, але глибока істина: поки живе пам’ять — живе і народ.

ДЖЕРЕЛО