Арсеній (Валединський): захисник церковної автономії і протест проти синодальної системи
Народжений у Володимирі-Волинському, митрополит Арсеній відомий своєю боротьбою проти реформ Петра I і пізніше – проти втручання світської влади у справи церкви, що призвело до його мученицької долі.
Його діяльність, від участі у Камчатській експедиції до судового процесу під керівництвом Катерини II, заклала основи для боротьби за духовну самостійність православної спільноти
Священномученик Арсеній, митрополит Ростовський (у миру Олександр Мацеєвич), залишив незгладимий слід в історії православ’я як останній відомий противник церковної реформи Петра I. Народжений у 1697 (за іншими даними, 1696) році у Володимирі-Волинському в сім’ї православного священика польської шляхти, він здобув освіту у Київській Духовній Академії і вже у 1733 році був висвячений ієромонахом.
Незабаром Арсеній вирушив у подорож до Устюга, Холмогорів та Соловецького монастиря, де вступив у запеклий діалог із заточеними старовірами, що знайшло відображення в його праці «Умовляння до розкольника». У 1734–1737 роках він брав активну участь у Камчатській експедиції, а в 1737 році його прикомандирували до впливового члена Синоду Амвросія (Юшкевича). Це призвело до зближення двох видатних церковних діячів і мало значний вплив на подальшу кар’єру Арсенія.
У 1741 році він був посвячений у сан митрополита Тобольського і всього Сибіру, де невтомно захищав права новохрещених інородців від утисків світської влади та підтримував духовну автономію церковного товариства. Однак суворий клімат Сибіру не обійшовся без наслідків для його здоров’я, і незабаром після воцаріння Єлисавети Петрівни у 1742 році Арсенія перевели на кафедру в Ростов, де він отримав призначення члена Синоду.
У Ростові владика Арсеній став суворим до своїх підлеглих і відкрито виступив проти світської влади. Він наполягав на видаленні світських чинів із складу Синоду, стверджуючи, що ця структура не має канонічної основи, і закликав до відновлення патріаршества. Його записка «Про благочиння церковне» стала першим публічним протестом проти синодальної системи. Наприкінці царювання Єлисавети Петрівни, а потім при Петрові III і Катерині II, розпорядження щодо обмеження прав монастирів спричинили загострення стосунків між владою та духовенством.
9 лютого 1763 року у Ростові Арсеній звершив «Чин відлучення» з доповненнями, спрямованими проти тих, хто, на його думку, «ґвалтує і кривдить святі Божі церкви і монастирі». У березні того ж року він подав два донесення до Синоду, які призвели до того, що імператриця Катерина II розпочала судовий процес щодо нього. Після семиденної судової процедури владика був засуджений, зведений у звання простого ченця та ув’язнений у Миколо-Корельському монастирі.
Проте навіть на засланні Арсеній не припиняв висловлювати свою позицію, викриваючи дії світської влади щодо церковних маєтностей та сумніваючись у законності престолу Катерини II. У 1767 році його справу набули політичного характеру, і владика було позбавлено чернецтва, а також засуджено до вічного ув’язнення. Під ім’ям «Андрія Враля» він утримувався в казематі Ревеля, де і помер 28 лютого 1772 року.
Священномученик Арсеній залишається символом відданості церковній істині та незламного спротиву знецерковленій владі. Його боротьба за духовну автономію, відстоювання прав духовенства і виклик системі синодальної залежності надихає сучасників і є яскравим прикладом для майбутніх поколінь православних віруючих.
Молитва до священномученика Арсенія
І співучасником звичаїв, і спадкоємцем влади апостольської бувши, ти, богонатхненний, обрав собі діяльність на путі дослідження. Тому, правдиво навчаючи слова істини, ти й до крови трудився у вірі, священномученику Арсеніє; моли Христа Бога, щоб спастися душам нашим. Амінь.