22 червня православний світ вшановує пам’ять двох мучеників, чиї імена дійшли до нас крізь два тисячоліття без жодного докладного житія — лише ім’я і спосіб смерті. Андріївська церква у Києві — ставропігіальний храм під омофором Вселенського Патріарха, пам’ятка архітектури XVIII століття та частина Національного заповідника «Софія Київська» — звершує їхню пам’ять у час, коли слова «вірність» і «жертва» знову набули конкретного, незручного змісту.

Православна Церква 22 червня вшановує мучеників Галактіона та Юліанію. Про святість, мучеництво і молитву — з Андріївської церкви у Києві, пам’ятки ЮНЕСКО XVIII ст.

Є особлива гідність у тому, щоб молитися за тих, про кого нічого не відомо. Кожного 22 червня Православна Церква вносить до поминання двох імен: Галактіон і Юліанія. Церковний синаксар зберіг про них небагато: Галактіон загинув у морі за сповідання Христової віри в Петрі — стародавньому кварталі Константинополя. Юліанія разом із сином Сатурніном прийняла смерть у вогні на тому ж місці. Ані точна дата, ані докладні обставини, ані повне житіє до нас не дійшли. Але їхні імена — дійшли.
Саме це є суттю православного розуміння святості: не популярність і не збережений рукопис, а вибір, зафіксований не людською пам’яттю, а Божою.

Храм, що пам’ятає більше, ніж зберегли архіви

Андріївська церква стоїть на Андріївській горі в Києві з 1767 року — від дня, коли Київський митрополит Арсеній Могилянський освятив шедевр Бартоломео Растреллі, зведений на місці, де, за переказом «Повісті минулих літ», апостол Андрій Первозванний поставив хрест і провістив майбутнє Великого міста.
За понад двісті п’ятдесят років богослужбового і музейного життя церква стала свідком того, чого не зафіксував жоден архів. Молитви тих, хто приходив сюди у радості й у горі. Тиша, що наставала після бомбардувань ХХ століття. І нова тиша — та, що огортає Київ у ночі, коли звучить сигнал тривоги.
Сьогодні Андріївська церква є ставропігіальним храмом під безпосереднім омофором Його Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя — Нового Риму і Вселенського Патріарха. Одночасно вона залишається музеєм у складі Національного заповідника «Софія Київська» та пам’яткою, що перебуває під захистом ЮНЕСКО як частина об’єкта всесвітньої спадщини. Ця унікальна подвійна природа — живий храм і охоронювана пам’ятка — робить її одним із небагатьох місць у світі, де молитва і вічність буквально знаходяться в одному просторі.
І саме з цього простору сьогодні лунає пам’ять мучеників, чиї імена ледь збереглися в синаксарі.

Мученик — це свідок

Грецьке слово martys (μάρτυς) означає насамперед свідка. Не того, хто страждає. А того, хто свідчить — ціною власного життя — про реальність, більшу за смерть.
Святий Кипріян Карфагенський, єпископ і сам мученик (загинув 258 р.), писав у трактаті «Про смерть»: «Не смерть робить мученика, а причина смерті». Галактіон пішов під воду не тому, що не вмів плавати. Юліанія не відступила від вогню не тому, що не розуміла, що відбувається. Вони обрали смерть, бо відмова від неї означала б зречення від Того, Кого вони вважали важливішим за власне існування.
Псалмопівець прорік: «Дорогоцінна перед Господом смерть святих Його» (Пс. 115:6, переклад Огієнка). Не слава. Не документи. Не кількість збережених свідчень. Сама смерть у вірності — дорогоцінна.
Саме тому Церква двадцять століть зберігає ці два імені — без пояснень і без докладних подробиць. Їх достатньо.

Живий іконостас і мертві, що живі

В інтер’єрі Андріївської церкви зберігся єдиний в Україні автентичний рококовий іконостас роботи самого Растреллі — грандіозна золочена споруда, що є нерозривною частиною архітектурного задуму 1747–1762 років. Це не просто пам’ятка мистецтва. Це богословська програма в образах і формах: іконостас у православному розумінні є межею між видимим і невидимим світом, між Церквою земною і Церквою небесною.
Серед образів, що прикрашають його яруси, — лики святих різних епох і різних доль. Апостоли, мученики, преподобні. Більшість із них — люди, чиї земні імена теж могли б загубитися в пилу архівів, якби не зберіглася Церква.
Коли вірянин стає перед іконостасом Андріївської церкви і просить мученика Галактіона чи Юліанію молитися за нього, він робить те, що православне богослов’я описує як спілкування в Христі: не звернення до мертвих, а розмову з живими — тими, хто вже перебуває в повноті того, до чого ми ще прямуємо. Апостол Павло говорив без вагань: «Переконаний я, що ні смерть, ні живот… не зможе нас відлучити від любові Божої» (Рим. 8:38–39, переклад Огієнка).
Смерть не розриває Церкву. Вона лише розкриває її справжній масштаб.

22 червня: дата, що резонує

В Україні 22 червня має особливий цивільний вимір: це день початку Другої світової війни на теренах Радянського Союзу — дата, яка для мільйонів сімей пов’язана з пам’яттю про загиблих. Того ж дня, за церковним календарем, Православна Церква вшановує мучеників.
Це збіг, у якому важко не побачити знаку.
Нинішня Україна знову перебуває у стані, коли люди щодня роблять вибір: відступити чи залишитися. Врятуватися чи свідчити. Мовчати чи говорити правду ціною безпеки.
Мученицька традиція Церкви не романтизує цей вибір і не вимагає від кожного героїзму. Але вона говорить: вибір помічений. Бог бачить матір, яка стоїть у черзі за гуманітарною допомогою і при цьому не проклинає і не зрікається своєї людяності. Він бачить солдата, який на позиції читає вечірню молитву з телефона. Він бачить жінку, яка повертається до зруйнованого міста, бо там — її парафія, її громада, її церква.
Їхні імена можуть не потрапити до синаксаря. Але вони вже записані там, де синаксар — лише відображення.

Андріївська церква: простір, де пам’ять стає молитвою

ЮНЕСКО включило Андріївську церкву до охоронюваного об’єкта всесвітньої спадщини разом із Софійським собором і Києво-Печерською лаврою — трьома вершинами сакрального ландшафту Києва, кожна з яких несе в собі тисячолітню безперервність духовного свідоцтва.
Нещодавній удар ворожого дрона по Успенському собору Лаври — пам’ятці того ж самого охоронного статусу — ще раз нагадав: ця безперервність тримається не лише стінами і охоронними документами. Вона тримається людьми, які продовжують приходити молитися. Священниками, які продовжують служити Літургію. Вірянами, які у день пам’яті маловідомих мучеників ставлять свічку і просять: «Моліть Бога за нас».
Саме цю безперервність і охороняє Андріївська церква — не лише як архітектурна пам’ятка, але як живий ставропігіальний храм, де звершується богослужіння, де лунає молитва і де сьогодні — у понеділок, 22 червня 2026 року — Церква пам’ятає Галактіона та Юліанію.
Двох людей, про яких ми знаємо майже нічого.
Крім головного: вони не відступили.

Молитва до святих мучеників Галактіона та Юліанії

О, святі мученики Христові Галактіоне та Юліаніє! Ви прийняли смерть — він у воді, вона у вогні — і не відреклися від Господа. Ваші імена дійшли до нас без жодного докладного житія, але Церква береже їх два тисячоліття, бо Бог пам’ятає кожного, хто вибрав вірність.
Молімося вам сьогодні — ми, грішні, стомлені, часом зневірені. Заступіться за нас перед Господом. Благайте Його про мир для нашої землі. Зміцніть тих, хто боронить Україну зброєю. Потішіть тих, хто чекає й молиться вдома. Збережіть наших дітей.
Нехай ваш приклад нагадує нам: Бог бачить кожен тихий вибір на користь правди і добра — навіть той, про який ніхто не напише. Амінь.

Практична інформація

Андріївська церква розташована за адресою: Андріївський узвіз, 23, Київ.
Церква є ставропігіальним храмом Вселенського Патріархату та музеєм у складі Національного заповідника «Софія Київська».
Онлайн-послуги (поставити свічки, замовити молитви, написати записки): andriyivska-tserkva.kiev.ua/onlajn-poslugy
Церковна лавка «Щедрик»: shop.andriyivska-tserkva.kiev.ua

Часті запитання

Чому Андріївська церква є ставропігіальною?
Ставропігія означає, що парафія підпорядковується безпосередньо Патріарху, а не місцевому єпархіальному єпископу. Андріївська церква перебуває під прямим омофором Вселенського Патріарха Варфоломія відповідно до Закону України 2018 року.

Чи можна відвідати Андріївську церкву як туриста?
Так. Церква є одночасно діючим храмом і музеєм у складі Національного заповідника «Софія Київська». Вона відкрита для відвідувачів і входить до переліку пам’яток, що перебувають під охороною ЮНЕСКО.

Хто такі мученики Галактіон та Юліанія?
Мученики, вшановані 22 червня за православним календарем. Галактіон загинув через утоплення, Юліанія — через спалення разом із сином Сатурніном, обоє — у Петрі (Константинополь) за відмову зректися Христової віри.

Як долучитися до молитви в Андріївській церкві дистанційно?
Через сторінку онлайн-послуг: andriyivska-tserkva.kiev.ua/onlajn-poslugy — можна поставити свічки, замовити молебень, подати записки.