На Родосі в Лазареву суботу діти ходять по хатах і співають «Лазаря» . За старих часів, цього дня, жоден фермер не ходив на своє поле працювати, бо вірили, що все, що зловлять, в’яне. Дозволялося збирати сухі гілочки лише для освітлення печей у Страсний тиждень для випікання булочок.

У ніч на Великий четвер мешканці запалюють калафунос. Це великий вогонь, який символізує спалення Іуди і який повинен залишатися запаленим до Великодньої неділі.

У Велику суботу наймолодші чоловіки села збирають ліс із лісу та розводять багаття біля церкви. У ньому молоді та старі літають у березні і загадують бажання.

Особливе і особливе, з різними звичаями на кожному острові, які дотримуються «благоговійно» і передаються з покоління в покоління, Великдень святкується на Додеканезі.

Важливою відмінністю, порівняно з більшістю частин країни, є те, що на Додеканезі у день Великодня в меню не входить спис, кокореція та супутні смаколики .

Стіл Воскресіння включає традиційного кухаря (у ніч на Велику суботу після Воскресіння Христа) та в неділю опівдні “Лампріатіс”, який є ягням або козлом у печі, напханим рисом та нутрощами, що в селах Родосу є називається “каппамас”.

У Патмос, Страсний тиждень – це унікальний досвід. Звичаєм, що робить Великдень у Патмосі особливим, є церемонія умивальника, вранці у Великий четвер, що є поданням Тайної вечері: абат так само, як Ісус, миє ноги дванадцяти ченцям, що сидять навколо великої платформи , як студенти на Тайній вечері. У Страсну п’ятницю Відступництво представлене в монастирі Агіос Іоанніс, і тієї ж ночі всі епітафії збираються на площах Скали та Хори. Воскресіння також відбувається в монастирі, а у день Великодня Євангеліє читається на семи мовах.

Вражає Воскресіння на острові Калімнос із імпровізованими динамітами, які кидають і буквально струшують острів.

На острові Астипалея однією з характеристик Великодня є приготування молочного печива з козячим молоком, цукром, корицею та відомим місцевим шафраном, а також роблять блискучі пироги, які також містять шафран.

У Леросі одним із старих звичаїв, що існують, є мешканці острова, в перші години Страсної п’ятниці відвідувати кладовища острова та піклуватися про могили своїх родичів, а напередодні Великого канону звичай “лози” відбувається на острові, де мешканці за координацією церкви збирають пачки лоз, які вони спалюють, щоб зробити деревне вугілля для пахощів.

У КарпатосіПасхальні звичаї виділяються на горі Олімп, де мешканці дотримуються традицій жалоби та жалоби під час Страсного тижня, а також славного торжества, яке завершується у блискучий вівторок. Вони залишають свої традиційні барвисті костюми лише на Страсний тиждень, коли замінюють їх на «траурний» костюм. Після зворушливої ​​Епітафії Страсної п’ятниці жінки готуються у Велику суботу, блискучий час на наступний день, тобто фарш із козла або баранини, переважно рисом. У Великодній понеділок жінки йдуть до пекарень, щоб спекти великодні пироги з мізитрою та спеціями, а потім на кладовище, щоб побілити та прикрасити гробниці квітами. На Олімпійських іграх олімпійці прикрашають ікони церкви кольоровими хустками і носять їх у руках.

На Косі , поки дорослі займаються великодніми заходами та церковними службами, діти готуються до Воскресіння. Вони беруть великі ключі від тих, що були в старих замках, зав’язують ключ порохом з мотузкою і вкладають цвях у отвір ключа, у ніч Воскресіння сильно б’ють об стіну, щоб стріляти. Інші вирізають довгі смужки паперу, кладуть на край кожної смужки пороху і гніт, загортають його трикутно, так щоб гніт, який запалює, стирчав з того часу, коли священик вимовляє «Христос Воскрес». У Велику суботу вранці церква вимощена дрібними гірськими квітами з фіолетовим ароматом, які називають блискучими. Господині роблять блискучі пироги та фаршировану баранину.

На острові Касос серед їжі виділяються касіо-долмади, які є місцевими делікатесами, які готують тисячі (!) Жінок острова, тоді як одним із найхарактерніших фестивалів є естиваль Ай Джорджіса в Хадіесі, у вівторок після Великодня, в якому беруть участь усі жителі острова.

Джерело ΑΠΕ-ΜΠΕ

Πάσχα: Τα έθιμα της Μ. Εβδομάδας και της Λαμπρής

Σαρακοστή, η περίοδος της καθαρτήριας διαδικασίας σε όλα τα επίπεδα. Από την Καθαρά Δευτέρα αρχίζει η προετοιμασία τού σώματος και της ψυχής, με τη νηστεία και την αποχή από εκδηλώσεις χαράς, που διαρκεί έως και την Κυριακή του Πάσχα.

Τα έθιμα της Μ. Εβδομάδας και της Λαμπρής με ρίζες που χάνονται βαθιά μέσα στην ιστορία, εξακολουθούν να αναβιώνουν στον Έβρο, ίσως διαφοροποιημένα σε σχέση με το παρελθόν και παρουσιάζοντας μία πολυμορφία από τόπο σε τόπο, διατηρώντας όμως αναλλοίωτο το θρησκευτικό τους πυρήνα.

Την προηγούμενη της Κυριακής του Πάσχα εβδομάδα τιμάται η Ανάσταση του Λαζάρου. Το Σάββατο του Λαζάρου, από το πρωί τα μικρά κορίτσια ντυμένα με τις παραδοσιακές φορεσιές και κρατώντας καλαθάκια στολισμένα με λουλούδια στα χέρια, γυρίζουν από σπίτι σε σπίτι τραγουδώντας τα κάλαντα του Λαζάρου, το προαναγγελτικό μήνυμα της Ανάστασης του Κυρίου. «…Σήκω Λάζαρε και μην κοιμάσαι, ήρθε η μάνα σου από την πόλη, σου φερε χαρτί και κομπολόι, οι κοτούλες σας αυγά γεννάνε, δώστε μας κι εμείς να τα χαρούμε…». Ένα από τα κορίτσια κρατάει τον «Λάζαρο», ένα είδωλο με κόκκινα ρούχα, φτιαγμένο από σκούπα και οι νοικοκυρές προσφέρουν στα παιδιά αυγά και ενίοτε χρήματα.

Ακολουθεί η Κυριακή των Βαΐων και το πέταγμα στον αέρα και εντός του ναού από τον ιερέα φύλλων από βάγια, τα οποία προσπαθούν να πιάσουν οι πιστοί πριν πέσουν κάτω για να τα βάλλουν στο πορτοφόλι τους και να μην αδειάσει όλο το χρόνο.

Η Μεγάλη Πέμπτη γνωστή και ως «Κόκκινη Πέμπτη» είναι η ημέρα της βαφής των αυγών. Στα χωριά, ιδιαίτερα στο βόρειο τμήμα του νομού, από τη Μεγάλη Τετάρτη ετοιμαζόταν το κόκκινο χρώμα, που συμβολίζει το αίμα του Χριστού, βράζοντας σε νερό με λίγο αλάτι τις φλούδες των κρεμμυδιών. Την ίδια ημέρα έβαφαν το πρώτο κόκκινο αυγό που προορίζονταν για το εικονοστάσι και την Παναγιά. Θα παρέμενε εκεί όλο το χρόνο, ενώ του απέδιδαν και θεραπευτικές ιδιότητες, καθώς όταν ένα παιδί της οικογένειας έκλαιγε γιατί κάπου πονούσε περιστρέφανε το αυγό από το εικονοστάσι γύρω από το πρόσωπό του για να φύγει ο πόνος. Από τη Μ. Πέμπτη και για 40 ημέρες βάφανε κόκκινα αυγά, τα οποία σε περίπτωση που δεν καταναλώνονταν έως και τη γιορτή της Αναλήψεως έπρεπε να τα ρίξουν σε νερό (ποτάμι ή πηγάδι). Στο νερό ρίχνουν και το αυγό της Παναγιάς του προηγούμενου χρόνου από το εικονοστάσι. Το βράδυ της Μ. Πέμπτης οι περισσότεροι κάτοικοι του χωριού, κυρίως οι γυναίκες ξενυχτούν το Χριστό όπως θα έκαναν με έναν δικό τους νεκρό. Μάλιστα άτομα που αντιμετωπίζουν κάποιο πρόβλημα υγείας φέρουν κοντά στο σταυρό ένα ρούχο τους για να το φορέσουν αργότερα και να θεραπευτούν.

Δεδομένου ότι το Πάσχα είναι η γιορτή της «εκ νεκρών Ανάστασης του Χριστού», η νίκη ενάντια στο θάνατο, σε αρκετά χωριά οι κάτοικοι εξακολουθούν να επισκέπτονται τα νεκροταφεία τόσο τη Μεγάλη Παρασκευή για να θυμιατίσουν τους νεκρούς καθώς σύμφωνα με την παράδοση ξυπνούν μαζί με τον Χριστό, όσο και τη δεύτερη ημέρα του Πάσχα για την τέλεση τρισάγιου, να αφήσουν στο μνήμα του εκλιπόντος συγγενούς ένα κόκκινο αυγό που συμβολίζει την αναγέννηση-ανάσταση, αλλά και να ανταλλάξουν μεταξύ τους αυγά και τσουρέκια.

Η Μ. Παρασκευήεξακολουθεί να είναι η ημέρα πένθους στη διάρκεια της οποίας δεν γίνεται καμία δουλειά, ούτε κατσαρόλα δεν μπαίνει στη φωτιά και δεν λούζονται. Από το βράδυ της Μ. Παρασκευής άρχιζε το ζύμωμα των τσουρεκιών προκειμένου να είναι έτοιμα για το φούρνο το πρωί του Μ. Σαββάτου. Τα πιο δημοφιλή είναι εκείνα σε σχήμα κουλούρας με το κόκκινο αυγό στη μέση που λέγονται γκουγκουχτούρες (δεκαοχτούρες) και προορίζονται συνήθως για τα παιδιά.

Το Μεγάλο Σάββατο είναι η μέρα του ζυμώματος των πασχαλιών. Ψωμιά με περίτεχνα σχέδια και ένα κόκκινο αυγό στη μέση, φτιαγμένα με περισσή τέχνη και φροντίδα. Ένα ψωμί που συνήθιζε να πηγαίνει δώρο η νύφη στην κουμπάρα ανήμερα του Πάσχα.

Τέλος, το βράδυ της Ανάστασης όλοι προσέρχονται στην εκκλησία κρατώντας τη λαμπάδα τους και ένα κόκκινο αυγό που τσουγγρίζουν μεταξύ τους τα μέλη της οικογένειας. Ο νικητής της αυγομαχίας θα είναι υγιής όλο το χρόνο. Το αναστάσιμο φως μεταφέρεται στο σπίτι και με αυτό σχηματίζεται ένας νέος σταυρός στην οροφή της εξώπορτας, ανάβει το καντηλάκι, ενώ παλαιότερα η λαμπάδα που έφερε το άγιο φως χρησιμοποιούνταν από συγκεκριμένες γυναίκες για να «γητεύουν το κοκκινάδι» και να διώχνουν το κακό μάτι.

Ανήμερα του Πάσχα, της εορτής των εορτών, οι σούβλες με τα αμνοερίφια έχουν την τιμητική τους, το κρασί ρέει άφθονο και οι νονές θα υποδεχθούν τα βαφτιστήρια τους που τους φέρνουν την παραδοσιακή κουλούρα-τσουρέκι και κόκκινα αυγά.

Πηγή:ΑΠΕ-ΜΠΕ