Пам’ять святої діви і мучениці АНІСІЇ із САЛОНІК

Свята Анісія була дочкою багатих та шляхетних християн міста Салоніки. Дівчинку виховували у дусі віри і благочестя, що надихнуло її любов’ю до чеснот і мудрості. Відтоді, як у юному віці Анісія залишилася сиротою, вона остаточно відмовилася від задоволень світу цього, а душа її стала палати любов’ю до вогню, який приніс на землю Христос (Лк. 12:49). Позбувшись від усього, що пов’язувало її із земним, вона прагла лише до зустрічі з Небесним Нареченим. За прикладом купця, який продає усе своє майно, щоб придбати одну дорогоцінну перлину (Мф. 13:46), тобто Царство Небесне, Анісія відпустила рабів, видавши кожному значну суму грошей, роздала поля, худобу та увесь свій спадок. Вона розпродала всі свої прикраси й дороге вбрання, перевдягнулася у просту грубу одіж, і ходила містом, відвідуючи хворих, втішаючи удовиць та сиріт, годуючи та одягаючи жебраків. Але особливу увагу вона приділяла жертвам переслідувань. Зневаживши небезпеку, вона відвідувала у в’язницях тих, хто заради любові Христової терпіли голод, спрагу, страждання від ран та жорстоке обходження. Дівчина цілувала їхні рани, немов би сліди Страстей Самого Христа, підтримувала та лікувала страждальців.

 Анісія облишила все, лише смертне тіло пов’язувало її із землею; її єдиним бажанням було досягнути досконалості – прийняти смерть за Христа. Але оскільки вдостоювати такої честі може лише Сам Бог, вона не стала наражатися на небезпеку.

Зачинившись у маленькій келії, вона присвятила свої дні та ночі посту, сльозам та безперестанній молитві. Вона дедалі більше виходила за межі земного стану, підіймаючись ліствицею чеснот до споглядання божественного життя. Бачачи таку боротьбу, диявол скреготав зубами і докладав усіх зусиль, щоб залякати святу й змусити її покинути свою келію. Але він наразився на таку непохитну рішучість, якій позаздрив би і наймужніший воїн. Він силився приголомшити її стрілами зневіри, наводячи неміч тіла та хвороби; але юна дівчина, озброївшись хресним знаменням, змусила його до втечі бичами молитви.

Коли у 305 р. гоніння від імператора Діоклетіана дійшло свого піку, Анісія, яка вже міцно укріпилася у чеснотах та вдосконалилася у спогляданні Христа, наважилася звернутися до Господа з палкою молитвою про те, щоб у свій час долучитися до животворної смерті святих мучеників. Її благання було почуте. Одного разу дорогою до церкви її перестрів римський воїн і почав суворо допитувати. Без будь-яких вагань дівчина оголосила себе рабою Христовою. Тоді воїн брутально схопив її та поволочив до язичницького капища, вимагаючи принести жертву ідолам. У відповідь свята плюнула йому в обличчя. Розлючений язичник вихопив меч і навиліт пронизав бік святої. Її душа з радістю навіки відійшла до Господа, щоб знайти вічне блаженство у єднанні з Небесним Нареченим. Благочестиві християни забрали тіло Анісії і поховали його поблизу міста. Коли гоніння на християн припинилися, на місці поховання побудували церкву на честь святої мучениці.

Пам ять преподобної

ФЕОДОРИ КЕСАРІЙСЬКОЇ

У знатного та впливового патриція Феофіла і його дружини Феодори довго не було дітей. За молитвами до св. Анни, матері Пресвятої Богородиці, Бог послав їм доньку Феодору, і вони вирішили присвятити її Богові як дорогоцінний дар. Тож, щойно Феодора досягла належного віку, її було доручено насельницям монастиря св. Анни, званого Ригідійським. Там вона проводила життя у тиші, вправляючись у чеснотах.

Утім сталося так, що візантійський імператор Лев III Ісавр (717-741) обрав її за дружину своєму сину Христофорові, якому він щойно дав титул кесаря. Імператор-єретик за ніщо мав усі церковні установи й анітрохи не шанував дівоцтво заради Христа, тож він велів силоміць забрати дівчину з монастиря й привезти до Константинополя, де вже готувалося її весілля. Але Бог не залишив Свою рабу.

Саме у той час варварські війська скіфів (тобто слов’ян) неочікувано вторглися в межі імперії. Наречений святої Феодори, який був посланий на чолі війська боронити країну, загинув у першому ж бою. Дізнавшись про це, Феодора, взявши лише те, що було для неї найдорожчим, потай залишила місто і вирушила до свого монастиря, де її зустріли з великою радістю.

Коли при дворі помітили зникнення нареченої, другий син Лева вирушив у монастир, аби повернути втікачку. Приїхавши в обитель, він побачив Феодору, яка вже встигла прийняти чернечий постриг. Свята була одягнена у таке огидне лахміття, що переслідувач не схотів наполягати на своєму і поїхав геть. Преподобна ж Феодора, здобувши свободу, ще більш ревно просувалася шляхом подвижницького життя. Вона настільки виснажувала своє тіло, що стала схожа на живі мощі. До кінця своїх днів Феодора носила волосяницю, ліжком їй слугувало каміння, хоча часто свята взагалі не спала, проводячи всі ночі поспіль у молитві. Вериги, які носила Феодора, впивались у шкіру, спричиняючи незагойні сморідні рани.

Таким чином преподобна Феодора, яка ніколи не залишала боротьби й завжди носила в тілі мертвість Ісусову (2Кор. 4:10), здобула істинне блаженство та досягла Царства Небесного.

ЧИТАТИ ДАЛІ