9 липня. Апостоли Петро і Павло поставили його єпископом на Сицилії — так само як апостол Андрій вказав на київський пагорб. Одна традиція. Одна Церква

9 липня 2026 року

Сьогодні Православна Церква України вшановує пам’ять священномученика Панкратія Тавроменійського — єпископа Сицилії, якого особисто поставили апостоли Петро і Павло, і який завершив земний шлях мученицькою смертю, так і не відрікшись від Христа.

Андріївська церква — ставропігія Вселенського Патріархату Константинополя, пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — осмислює цей день крізь призму власного покликання. Бо між священномучеником Панкратієм і цим пагорбом над Дніпром існує глибший зв’язок ніж здається на перший погляд.

Від Антіохії до Сицилії: шлях поставленого апостолами

Панкратій народився в Антіохії — місті де вперше прозвучало слово «християни» — в часи коли Господь Ісус Христос ще ходив землею. Його батько почув про чудеса Спасителя і взяв малого сина до Єрусалиму. Так дитина побачила живого Христа.

Після смерті батьків юнак відмовився від спадку і пішов до Понтійських гір. Там у печері він проводив дні в молитві, пості і глибокому богомисленні. Апостол Петро проїжджав тими краями — і впізнав Панкратія. Він узяв його з собою до Антіохії, а звідти до Кілікії де зустрівся з апостолом Павлом.

Тут апостоли прийняли спільне рішення: Панкратій — єпископом у Тавроменію. Так звалося місто на сході Сицилії яке сьогодні знає весь світ як Таорміну.

Один юнак із печери в горах — і раптом єпископська кафедра на краю тогочасного православного світу. Апостоли бачили в ньому те чого не бачив ніхто інший.

Коли ідоли самі падають у море

Коли Панкратій прибув до Тавроменії — місто стояло в язичництві. Там був храм особливо шанованих богів до якого сходилися люди з усієї округи.

Коли святий наблизився до цього храму — будівля затріщала і разом з усіма ідолами впала в море.

Не від людського удару. Не від зброї. Від самої присутності того в чиєму серці жив Христос.

Правитель міста Боніфатій побачив це на власні очі — і охрестився. Один місяць — і Панкратій збудував перший храм. Проповіді його були як жива вода: зцілювали серця і лікували душі.

Таорміна стала православним містом. До сьогодні вона святкує свій головний щорічний фестиваль 9 липня — в день пам’яті свого першого єпископа і покровителя.

Апостол Андрій і апостоли Петро і Павло — одна традиція

Тут варто зупинитися і побачити паралель яка безпосередньо стосується Андріївської церкви.

Апостол Андрій Первозванний піднявся на київський пагорб і сказав: «Тут возсіяє благодать Божа». Він не будував храму. Він водрузив хрест — і пішов далі. Але його слово залишилося.

Апостоли Петро і Павло поставили Панкратія єпископом на Сицилії — на іншому кінці тогочасного православного світу. Там де панували ідоли — виросла Церква.

Обидва шляхи йдуть від одного кореня — від апостольського свідчення яке Церква береже і передає. Константинополь — місто Вселенського Патріархату якому підпорядкована наша ставропігія — став центром цієї апостольської традиції. Той самий Константинополь який дав Томос Православній Церкві України.

Панкратій і Андрій. Сицилія і Київ. Різні землі — одна Церква. Різний час — одне апостольське послання.

Мученик якого не зупинила смерть

Панкратій ніс свій хрест десятки років. Зцілював хворих. Навертав язичників. Будував громаду.

Але ті хто не хотів приймати світло Христової істини — змовилися. Під час одного з нападів язичники напали на святого і побили його камінням.

Так він завершив земний шлях — так само як завершили його апостоли. Мученицькою смертю. Не відрікшись. Не злякавшись. Не відступивши.

Його мощі зберігаються в церкві його імені в Римі — ще одне свідчення того що Церква не забуває своїх.

Сьогодні: коли вірність знову коштує дорого

Сьогодні Україна проходить через те через що проходила Тавроменія Панкратія. Є ті хто несе хрест служіння і є ті хто хоче знищити саму можливість цього служіння.

Але ідоли падають у море. Завжди. Бо справжня Церква утверджується не силою влади — а силою віри.

Священномученику Панкратію, моли Бога за нас!

Молитва до Священномученика Панкратія, єпископа Таормінського
О священному́ченику Панкратіє, ти, хто був послідовником святих апостолів, досягнув величних діл та божественних видінь. Ти, істиною освітлюючи, постраждав за віру аж до пролиття крові. Священному́ченику Панкратіє, моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші. Амінь.

Тропар до Священномученика Панкратія, єпископа Тавроменійського, глас 8

Як стріла вогняна, від Верховного посланий був ти до Тавроменійського престолу, щоб вразити нечестивих і освітити серця вірних. Ти своїми боговідомими словами утвердив віру та, завершивши свій шлях, постраждав аж до крові. Священному́чениче Панкратіє, молись за всіх, що шанують твою пам’ять.

Кондак до Священномученика Панкратія, єпископа Тавроменійського, глас 4

Світла Тавроменійська зірка, Панкратіє, ти священнострадалець за Христа явився. Тепер, стоячи перед Ним, молись за тих, хто вшановує тебе, блаженний.