Почаївський монастир: святиня та спадщина українського народу
Дізнайтеся про походження та життєвий шлях преподобного Іова, засновника Почаївського монастиря, який став великою святинею українського народу. Відчуйте духовну силу і ревнощі цього оборонця Православ’я, який прославився своїми молитвами та чудесами. Дізнайтеся про його побут і скитання у печерах, а також про безсмертність його мощей, які сповнені благодаті.
Історія і чудотворна доля преподобного Іова Почаївського
Православна святиня українського народу – Почаївський монастир – був заснований після перших татарських нападів на Київську державу, коли ченці почали шукати в лісах та горах, на захід від широких степів, спокійніші місця для подвигу та молитви. У першій половині XVII ст., коли йшла боротьба православних за свою ідентичність (а після Берестейської унії ця обитель була твердинею Православ’я протягом 125 років), Почаївський монастир прославив своїми подвигами його ігумен та чудотворець Іов.
Власне, Почаївським преподобного Іова стали називати пізніше, а сам він підписувався як «ієромонах Іоан Желізо». В миру, як і його батько, хлопчик називався Іваном, походив зі шляхетної галицької родини, зростав у благочесті та великій пошані до Господа. В 10-річному віці Іван вступає послушником до Угорницького монастиря, а через два роки приймає чернецтво з іменем Іов. Молодий чернець став аскетом, постився, завжди перебуваючи в молитві, й уподібнив своє подвижницьке життя багатостраждальному біблійному Іову, будучи терплячим і твердим у вірі.
Преподобний Іов Почаївський був ревним оборонцем Православ’я. Будучи в Угорницькому монастирі, Іов познайомився з Іовом Княгиницьким, який пізніше заснував Манявський скит. Сюди ж приходив й інший ревнитель Православ’я – Іван Вишенський. Усі вони стали завзятими борцями за права Православної Церкви.
Про великого молитвеника й подвижника Іова свого часу дізнався ще один оборонець українського Православ’я, благовірний князь Костянтин Острозький. Він умовляв преподобного Іова стати в Дубно ігуменом Хрестовоздвиженського монастиря, на що подвижник погодився близько 1584 року. Дуже скоро, завдяки повсякденним старанням преподобного Іова, Хрестовоздвиженський монастир став однією з найбільших твердинь Православ’я не тільки на Волині, а й по всій Україні.
На зламі ХVІ-ХVII ст. (очевидно, по смерті князя Костянтина Острозького) преподобний Іов покинув Дубненську обитель. Молитовний спокій ігумен знайшов на Почаївській горі. Прибувши до Почаївського монастиря, він викопав невеличку печеру і там усамітнено молився. Згодом ченці, побачивши у преподобному великого подвижника, обрали його своїм ігуменом. Близько півстоліття Іов керував цією святою обителлю. Він укріпив і згуртував братію, організував правдиве спільне життя. Його стараннями в монастирі було зведено сім (!) храмів та мур з п’ятьма вежами. Почаївський монастир став центром духовного життя і засяяв на всю Волинську землю, а ігумена Іова справедливо назвали «Почаївський».
У 1628 році преподобний Іов Почаївський був присутній у Києві на великому Соборі, який одноголосно відкинув унію з Римом як відступ від Православʼя. Іов теж підписався під його постановою: «Ієромонах Іоан Желізо, ігумен Почаєвскій, власною рукою», підтвердивши цим, що він до кінця життя буде боронити православну віру від зазіхань на неї.
Улюбленим місцем для молитви, яку Іов безперервно возносив до Бога й Пресвятої Богородиці, була печера. Його учень Досифей так пише про це: «Коли б ця камінна печера мала уста, вона розповіла б нам, що Іов зачинявся в печері на день, а то й на три дні і більше, а часом і на тиждень, а годувався тільки слізьми своїми і безперервно молився за добро світу, за Православну Церкву, за український народ, за те, щоб серед нього панувала віра православна».
Господь удостоїв преподобного Іова прожити багато років. Будучи в столітньому віці, він за тиждень до своєї блаженної кончини передрік, коли упокоїться. В той день він відправив Божественну літургію, причастився Святих Таїн і, зібравши ченців, востаннє наставив їх, а потім віддав Богові душу. Це сталося 29 жовтня 1651 року. 8 років потому, в серпні 1659-го, Київський митрополит Діонісій Балабан відкрив його нетлінні мощі, їх перенесли для вшанування до собору. Біля цих мощей відбувалося дуже багато зцілень і чудес. Нині мощі преподобного Іова Почаївського спочивають у храмі на його честь, поруч із тією печерою, де він звершував свої молитовні подвиги.