Андріївська церква в Києві збудована у 1747–1762 роках за проєктом Бартоломео Растреллі. Але архітектура — лише оболонка цієї історії. Справжня спадщина храму — це майже сторічний шлях до власного престолу, який церква пройшла разом з усією Українською Церквою.

1918 рік: голос автокефалії

У 1918 році, в розпал боротьби за автокефалію, Андріївську церкву передали парафії Української Автокефальної Православної Церкви. Тут службу українською мовою правив протоієрей Василь Липківський — той самий священник, який 1921 року стане першим митрополитом УАПЦ. Храм на Андріївській горі був живим свідком народження української церковної незалежності, а не декорацією до неї.

Тяглість, яку не змогла перервати радянська влада

1925 року радянська влада передала храм прорежимній обновленській церкві, відірвавши його від автокефального руху. Але традиція не зникла остаточно. Під час німецької окупації Києва, у 1941–1943 роках, у церкві знову відбувалися богослужіння УАПЦ. Саме тут 1942 року на єпископа Переяславського висвятили Мстислава (Скрипника) — майбутнього першого Патріарха УАПЦ, інтронізованого 1990 року в Софійському соборі.

Після відновлення незалежності Андріївська церква стала діючим кафедральним собором УАПЦ. Такою вона лишалася аж до 2018 року.

Томос 2019 року: шлях замикається

Напередодні надання Томосу, за рішенням Верховної Ради, храм передали в безоплатне користування Вселенському Патріархату. Митрополит УАПЦ Макарій особисто погодився на цей крок заради єдності:

«Коли я поминаю патріарха і йду назустріч, то треба жертвувати один кафедральний собор, і ми тим жертвуємо».

13 грудня 2018 року в Андріївській церкві звершили першу архієрейську літургію Патріаршої ставропігії Константинопольської Церкви. Столітній шлях храму — від кафедри УАПЦ 1918 року до ставропігії Вселенського Патріархату — замкнувся не розривом традиції, а її увінчанням. Те саме прагнення власного престолу, яке відстоював Липківський, здійснилося через безпосереднє підпорядкування Царгородському Патріарху.

Буковинська паралель

Подібний шлях до визнання власної гідності цими днями пройшла й інша українська святиня. У Чернівцях відбулося богослужіння під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Священний Синод Православної Церкви України приєднав до лику святих митрополита Євгенія (Гакмана) — архіпастиря, який 38 років очолював Буковинську кафедру в ХІХ столітті.

Владика Євгеній домігся статусу української мови як другої урядової в церковному діловодстві Буковини. Він очолював Буковинський ландтаг, боронячи автономію краю. У 1873 році його дипломатія увінчалась піднесенням єпархії до рангу окремої Митрополії Буковини і Далмації.

Його стараннями постала й Резиденція митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях — будівля, яка, як і Андріївська церква, внесена до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Але головна спадщина владики Євгенія — не камінь, а те саме прагнення, яке рухало Липківським: щоб рідна Церква мала голос на своїй землі.

Нетлінність мощей святителя Євгенія була засвідчена ще 1914 року. Вдруге це сталося 1976-го: радянська влада розорила усипальницю і змушена була визнати — тіло архіпастиря лишалося цілим навіть через 103 роки. Режим наказав таємно перепоховати останки, аби стерти пам’ять. Пам’ять, однак, пережила і цю спробу — так само, як пережила радянську добу тяглість самої Андріївської церкви.

Тропар святителю Євгенію Буковинському, глас 4

Церкви Христової окрасо / і землі Буковинської похвало, / віри православної поборнику, / народу Божого просвітителю і храмів будівничий, / святителю отче наш Євгенію, / моли Милостивого Бога, / щоб спас душі наші.

Кондак, глас 4

Прийдіть, діти Церкви Православної, / святителя Буковинського Євгенія у молитві звеличаймо, / християнських чеснот невтомного проповідника, / пастиря доброго і ченця смиренного, / храмів будівничого і віри світильника. / Його ж заступництвом, Христе Боже, / Церкву Православну в єдності утверди, / людей Твоїх в мирі збережи / і подай усім нам велику милість.

Молитва святителю Євгенію Буковинському

О, добрий наш пастирю і Богомудрий наставнику, святителю Христовий Євгенію Буковинський! Почуй нас, грішних, що молимося до тебе і призиваємо на поміч твоє якнайшвидше заступництво. Поглянь на нас, немічних, всякого блага позбавлених і страхом від зневіри потьмарених. Не залишай нас, угоднику Божий, в полоні гріха, щоби не перебували в ньому на радість ворогам нашим, і не дай нам померти в лукавих діяннях наших.

Моли за нас, недостойних, Творця нашого і Владику, перед Яким ти нині з безплотними силами предстоїш. Умилостив до нас Бога нашого в цьому житті і в майбутньому віці, щоби воздав нам не за ділами нашими і не за нечистотою сердець наших, але за Своєю безмірною благістю. На твоє заступництво надіємось, на захист твій уповаємо, на допомогу тебе призиваємо і до твого святого образу припадаємо, просячи: визволи, угоднику Христовий, паству твою від всякого зла, що губить нас, і приборкай хвилі пристрастей та бід, що линуть на нас.

Моли, святителю Христовий Євгенію, Премилосердного Бога, щоби дарував рідній землі твоїй Буковинській, Україні нашій і всякій країні християнській та всім людям Своїм мирне життя, а кожному, хто в християнських чеснотах тебе наслідує і в молитві з вірою до тебе вдається – відпущення гріхів, спасіння душі і велику милість, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Часті запитання

Чому Андріївська церква стала ставропігією Вселенського Патріархату?
Рішення ухвалила Верховна Рада 2018 року напередодні надання Томосу, а Синод Константинопольської Церкви відкрив ставропігію 11 жовтня 2018 року. До того храм понад чверть століття служив кафедральним собором УАПЦ.

Хто такий Василь Липківський і як він пов’язаний з Андріївською церквою?
Протоієрей, який правив у цьому храмі українською мовою з 1918 року, а 1921-го став першим митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви.

Хто такий Мстислав (Скрипник)?
Єпископ, висвячений в Андріївській церкві 1942 року, який 1990-го став першим Патріархом УАПЦ.

Що спільного між Андріївською церквою і Резиденцією митрополитів Буковини?
Обидві споруди внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і обидві стали свідками боротьби українського православ’я за власний голос.