У кафедральному соборі Святої Софії в Лондоні цього дня було особливо людно. Духовенство, парафіяни, гості, представники церковного і громадського середовища Великої Британії зібралися з нагоди тезоіменитства Архиєпископа Фіатирського і Великої Британії Микити. Урочистості очолив Вселенський Патріарх Варфоломій.
15 вересня Церква вшановує святого великомученика Микиту Готфського — небесного покровителя Архиєпископа Микити. Саме тому цього дня головний храм Фіатирської Архиєпископії став місцем не лише святкової Літургії, а й дуже особистої розмови про те, чим насправді вимірюється архипастирське служіння.

Мова довіри та служіння у соборі Святої Софії

У слові до Архиєпископа Микити Патріарх Варфоломій не обмежився протокольними побажаннями. Він говорив про роки праці, поїздки до парафій, підтримку священників, увагу до молоді й церковної освіти, про здатність бути поруч із людьми далеко за межами кафедрального собору.
А потім прозвучала фраза, яка стала, мабуть, найтеплішим моментом урочистостей:
«Ми вас цінуємо, любимо і довіряємо вам».

Для церковної мови це сильні слова. Особливо коли їх промовляє Вселенський Патріарх до ієрарха, за плечима якого роки служіння в одній із найбільших і найрізноманітніших православних спільнот Західної Європи.
Архиєпископ Микита очолює Фіатирську Архиєпископію з 2019 року. Його інтронізація відбулася саме тут, у соборі Святої Софії. Відтоді йому доводиться служити у дуже особливому церковному середовищі: поруч із поколіннями грецьких і кіпрських родин, які десятиліттями зберігають свою православну традицію у Великій Британії, живуть уже їхні діти й онуки, для яких Лондон, Бірмінгем чи Манчестер — рідні міста. До Православної Церкви приходять і люди іншого походження, для яких давня традиція Константинопольської Церкви стає вже їхньою власною духовною домівкою.

Саме тому Фіатирська Архиєпископія сьогодні — це не тільки питання збереження спадщини. Це постійний пошук відповіді на складне запитання: як залишатися вірним церковній традиції і водночас говорити з сучасною людиною мовою, яку вона розуміє.

Захист гідності та боротьба із сучасними викликами

Патріарх Варфоломій звернув увагу і на ще один напрям служіння Архиєпископа Микити — боротьбу з торгівлею людьми та сучасними формами рабства. Це тема, яка вже багато років звучить у його міжнародній церковній діяльності.
І тут урочистості у Лондоні перестають бути лише внутрішньою подією однієї єпархії.

Бо мова йде про те, якою Церква хоче бути в сучасному суспільстві. Чи залишається вона лише всередині власних храмів — чи помічає тих, кого експлуатують, позбавляють гідності, змушують жити без голосу і захисту.
У своєму слові Вселенський Патріарх Варфоломій повернувся і до постаті святого великомученика Микити.
Саме ім’я Микита пов’язане з поняттям перемоги. Але Патріарх запропонував побачити в ньому не тріумф сили, а іншу, християнську логіку.

Святий Микита жив у IV столітті серед готів і загинув за сповідання Христа. З погляду зовнішньої сили мученик програв: його позбавили життя. Але Церква пам’ятає його вже понад півтори тисячі років.
Тому в центрі патріаршого слова прозвучали слова апостола Іоана:
«Ось перемога, що перемогла світ, — віра наша» (1 Ін. 5:4).

Ця тема особливо природно прозвучала одразу після свята Воздвиження Хреста Господнього. Християнство взагалі має дивну для світу логіку: Хрест, який мав означати приниження і смерть, став знаком перемоги. Мученик, якого намагалися змусити замовкнути, продовжує говорити через століття.
Патріарх Варфоломій пов’язав цю історію із сучасним служінням Архиєпископа Микити і побажав, щоб наступні роки його праці були ще пліднішими за попередні.

Він нагадав слова з книги Одкровення: «Знаю твої діла, і любов, і віру, і служіння, і терпіння… і що останні діла твої більші від перших».
У цьому побажанні немає урочистої дистанції. Навпаки — це вимога не жити минулими здобутками. У церковному служінні не існує точки, де можна сказати: зроблено достатньо.

Шанування лікарів та служіння тим, хто потребує турботи

Цього ж дня у соборі відбулася ще одна подія, яка добре доповнила загальний зміст урочистостей.
Вселенський Патріарх Варфоломій удостоїв відомого хірурга-ортопеда Панагіотіса Ґікаса звання Архонта Орфанотрофа Святої Великої Христової Церкви.

За старовинною назвою стоїть цілком зрозумілий сьогодні зміст — служіння тим, хто потребує особливої турботи й захисту.
Відзначаючи лікаря, Його Всесвятість говорив про речі, які часто залишаються за межами офіційних біографій: про безкорисливу допомогу хворим, підтримку духовенства, медичні консультації й професійне знання, яке людина використовує не лише як засіб кар’єри, а як спосіб допомогти іншому.
У цьому теж був певний нерв усього лондонського дня.

Архиєпископ, який має бути поруч зі своєю паствою. Лікар, який не відокремлює професію від милосердя. Громада, яка намагається передати віру наступному поколінню. Патріарх, який говорить не стільки про владу, скільки про довіру.
Урочистості продовжилися святковою трапезою та прийомом за участю представників церков, християнських конфесій, громадського та міжрелігійного середовища Великої Британії.

Для самого Патріарха Варфоломія 2026 рік також є особливим. Цьогоріч минає 65 років від його дияконської хіротонії та 35 років від обрання на Вселенський Престол.
І коли людина з таким досвідом говорить про служіння, ці слова мають зовсім іншу вагу.
Від молодого диякона на острові Імврос до Вселенського Патріарха — десятиліття церковного життя можна описати багатьма датами, зустрічами, рішеннями й подіями. Але цього разу у Лондоні Його Всесвятість звів усе до значно простішої речі: до служіння і любові, яку людина здатна віддати іншим.

Головні підсумки візиту: служіння у людяності

Можливо, саме тому ця подія запам’ятається не лише святковими облаченнями, офіційними промовами чи церковними нагородами.
Найсильнішим залишилося просте людське речення, сказане одним архипастирем іншому:
«Ми вас цінуємо, любимо і довіряємо вам».
У час, коли церковне життя часто намагаються вимірювати впливом, статусом і гучністю заяв, у Лондоні прозвучала інша міра.
Довіра.
А її, як відомо, не отримують разом із титулом. Її здобувають роками.