У церкви є всі підстави бути занесеною в Список світової спадщини ЮНЕСКО

Входу немає, і не буде. У травні обіцяють пускати людей на паперть – на кращий в Києві і повністю оновлений оглядовий майданчик, а внутрішнє оздоблення можна буде побачити не раніше, ніж за рік, якщо вистачить коштів на реставрацію. Її днями довелося почати… «через життєві показники» експонатів. Цьогоріч унікальній архітектурній пам’ятці виповнюється 250 років.

ЗІ СТІНИ ЗНЯЛИ ЗОБРАЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА…

– Звідки у храмі Тарас Григорович?

– Він зображений на багатофігурній картині «Проповідь Апостола Андрія», подарованій Києву художником Платоном Бориспольцем, – каже старший науковий співробітник, виконуюча обов’язки завідуючої музеєм «Андріївська церква» Ліна Янченко. – З цим живописцем, родом з Чернігівщини, Шевченко дружив, коли вони разом вчилися у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. Борисполець створив полотно в Парижі, у 1847 році, а в той час Тарас Григорович вже став знаменитим в’язнем царського режиму, відбуваючи покарання в Оренбурзькій фортеці. Сама картина світська, але на релігійну тематику. Щоб підкреслити, де саме проповідує Апостол Андрій, що дія відбувається не в Грузії, Болгарії чи Греції, а на берегах Дніпра, художник зображує і вже добре відомого в той час Шевченка, і іншим героям картини додає типово українських рис (наприклад, козацькі вуса) і деталі одягу (яскрава плахта на жіночій фігурі).

Це полотно, разом з роботою латиського живописця Йогана Цейда «Вибір віри Київським князем Володимиром», з’явилися в трансепті Андріївської церкви у серпні 1867 року, до відзначення 100-річчя її освячення. Митрополит Київський Арсеній (Москвін) вирішив виконати заповіт художника Бориспольця – знайшов для його роботи гідне місце. І от 150 років тому картину повісили на стіну, так і не знімали.

– Кілька профілактичних оглядів експонатів музею «Андріївська церква» на рік та поточна реставрація – наша звичайна практика. Днями такий огляд завершився тим, що довелося лебідками знімати стосемидесятикілограмову «Проповідь Апостола Андрія» і негайно приступати до роботи. – Говорить керівник реставраційної майстерні Національного історико-архітектурного заповідника «Софія Київська» Анатолій Остапчук. – Реставратори раніше доглядали за нею, не знімаючи зі стіни. Але під шаром пилу і бруду, що скупчилися біля підрамника, полотно вже не трималося. Зараз картину лікуємо, очистимо від бруду, свічкової кіптяви, відреставруємо раму, покриту 150 років тому позолотою. На реставрації зараз перебувають ще кілька ікон.

– Поки ми чекаємо на державне фінансування, вирішили почати роботи за свій рахунок, адже не можна упускати теплу пору року, – каже заступник генерального директора заповідника Вадим Кириленко. – Церкву закрили щонайменше на рік. Нагадаю: внутрішні реставраційні роботи – це третій етап глобального державного проекту реставрації Андріївської церкви, що почалася в 2011 році зі зміцнення та стабілізації схилу, фундаментів. Минулого року ми завершили реставрацію покрівлі, веж, фасадів, знаменитих чавунних сходів. До Євробачення встановимо найнижчий проліт сходів, достелимо газон на схилі гори, і можна буде пускати туристів на оглядовий майданчик. А всередині храму передбачаються штукатурні роботи, очищення іконостасу, живопису, дерев’яних деталей кафедри.

КОЛИ З-ПІД АНДРІЇВСЬКОЇ ЦЕРКВИ ЛИНУТЬ СТРУМКИ, ЗАТОПЛЯТЬ ВЕСЬ КИЇВ

– Ця легенда народилася не на порожньому місці, – каже Ліна Янченко. – Але струмки не линуть, тому що штучний схил, який з 18 століття доставляв багато клопоту, тепер надійно укріплений палями, зроблено сучасне водовідведення. А було так. Архітектор Бартоломео Растреллі, розуміючи, що ґрунти пагорба для його споруди абсолютно не підходять, наказав вручну зірвати його. Для створення підошви під фундамент навезли колотого каменю з-під Ржищева та Бучі, засипали їх новим ґрунтом. Займався цим проектом Іван Федорович Мічурін – права рука Растреллі, який зводив і Маріїнський палац. Безпосередньої участі самого італійського архітектора у виконуваних роботах не було, він керував дистанційно. Нагадаю, що у середині 18 століття геологія, геодезія тільки зароджувалися. Але під час будівництва Андріївського храму були використані найновіші винаходи та технології. Будівельникам потрібно було прибрати струмки, які протікали у місці зведення церкви, висушити схил, відвести грунтові води. Вони вперше в Києві проклали водовідводи – дерев’яні рури – взяли всю тутешню воду в колектори, побудували каскадом водознижувальні колодязі. Залишки цих рурів, до речі, зберігаються нині у Музеї води. А чисті джерела підвели на Поділ, для постачання фонтану «Самсон», на покрівлі ротонди якого поставили скульптуру Апостола Андрія, як покажчик того, звідки береться тут волога.

Струмки на пагорбі зникли, але ж киянам тоді не пояснювали про новинки в інженерії, і куди поділися джерела, тому народилася легенда про те, що коли вдарять дзвони Андріївської церкви, вода «прокинеться», вийде на поверхню і затопить місто. Але дзвони тут від самого початку не були передбачені, тому що церква зводилася як палацова (відносилася до Маріїнського палацу), для відвідування осіб з царської родини, коли вони зупинялися в Києві. Дзвонами скликати народ на молебень не було необхідності. Тому і церква камерна, вміщує не більше ста чоловік. Ми стежимо за кількістю відвідувачів, адже велике їхнє скупчення різко підвищує вологість, а вона – ворог живопису на полотні. Ще й свічки – великий ворог. Кіптява, жир від  підсвічника, який стояв раніше біля кафедр, призвели до того, що намальований євангельський сюжет «Будинок на камені й піску» вже неможливо відновити, він потемнів і його майже не видно. До речі, церкву відкрили для простого люду не відразу, у другій половині 19 століття, але парафіян тут було не багато, а турбот з утримання споруди – хоч відбавляй. Завжди потрібні були чималі кошти на зміцнення пагорба. Одного разу, під час бурі блискавка потрапила в купол церкви і деформувала його. Тоді головний архітектор Києва Володимир Ніколаєв, через явну нестачу коштів у скарбниці на ремонт, а також відсутність авторських креслень, визнав за потрібне зробити купол гладким і пофарбувати його в сірий колір, не відновлюючи дорогий мідний ажур, вкритий позолотою. До 1978 року церква так і простояла без зовнішнього декору на куполі.

РАСТРЕЛЛІ ТА ЙОГО ПРОМОАКЦІЯ У ВІДНІ

– Навіть не кажіть, що Андріївська церква подібна до збудованої Растреллі в Петербурзі і можна було там взяти креслення для реставрації, – продовжує Ліна Янченко. – Архітектор образився б за такі слова так само, як ображаються наші колеги зі Смольного, коли чують подібне. Це міф. Італійський архітектор ніколи не повторювався. Навіть ескізи для різьблення іконостасу Андріївської церкви, намальовані ним вручну в повний розмір (а це – 25 метрів заввишки), не схожі один на одного. Він за ними власноруч потім зробив лекала, тому що майстри-різьбярі по дереву були хоч і талановиті, але не освічені, не дружили з математикою і не «читали креслення». Готовий вирізаний з липи іконостас перевозили з Петербурга до Києва, спеціально дочекавшись зими, на санях, щоб дорога не була рівною.

А у Відні в бібліотеці Габсбургів креслення нашої Андріївської церкви виявилися тому, що за царювання імператриці Катерини Другої, при дворі в Петербурзі змінилися смаки. Прийшло століття класицизму. Майстер барокко Растреллі з часом втратив усі замовлення, і щоб заробити на життя, посилав креслення своїх здійснених проектів до Європи в надії, що хтось зробить йому замовлення. Але його промоакція не вдалася, і більше він нічого не збудував. Ніхто навіть не знає, де архітектор похований.

У віденській бібліотеці у сімдесятих роках минулого століття креслення знайшла український архітектор Віра Корнєєва. За фотокопіями були відновлені і пофарбовані в початковий матовий бархатисто-бірюзовий колір ажурні куполи.

НАШ СКАРБ І ПЕТЕРБУРЗЬКА НОВОБУДОВА

– Зараз, під час війни, незважаючи на всі фінансові труднощі, держава Україна знаходить можливість виділяти нам кошти на реставрацію пам’ятки архітектури, автентичного у всьому історичного скарбу. Завдяки цьому ми змогли завершити два її етапи, – пояснює Ліна Янченко. – Під час Другої світової війни Бог зберіг нашу церкву від руйнувань. А от іншим творам Бартоломео Растреллі, що були в Ленінграді, не пощастило. Вони сильно постраждали від бомбардувань, не залишилося жодного оригіналу. Зараз – це дорогі реконструкції його споруд із сучасних матеріалів, виконані відповідно до креслень, які збереглися в архівах.

В Андріївській церкві єдине, що нове – це підлога з каррарського мармуру, доставленого у 2000 році за активної участі посольства Італії. Старий мармур був з того ж кар’єра, але його довелося замінити через повну зношеність. Посольство підтримувало музей завжди, за що ми йому дуже вдячні.

Тому у церкви є всі підстави бути занесеною до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Але головний ворог на шляху до цієї мети – неконтрольована забудова буферної зони – Старого Подолу, Андріївського узвозу.

Джерело