«Два шляхи ведуть нас до Бога: шлях суворий і виснажливий, з жорстокими боями проти зла, і легкий шлях за допомогою любові. Багато людей обрали суворий шлях і «пролили кров, щоб прийняти Дух», аж поки не досягли великої чесноти. Я знаходжу, що найкоротший і вірний шлях – це шлях любові. Його дотримуйтеся і ви. Тобто ви можете робити інші зусилля: навчатись і молитись з метою досягти успіху в любові Бога і Церкви. Не боріться за те, щоб вигнати темряву з кліті своєї душі. Відкрийте маленький отвір, щоб проникло світло, і пітьма зникне».

Порфирій Кавсокалівіт

Ми довго шукали цей Монастир. Маленький, недобудований. Перший жіночий монастир рідної Української Церкви на Сході нашої країни.

Хочу наголосити раз і назавжди – при всій моїй величезній повазі до всіх релігій і конфесій, моя рідна Українська ПРАВОСЛАВНА Церква тільки КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ. «Сповідь» ще й про це.

Чужої «церкви» тут не повинно бути. Як би вона не тиснула величезними куполами, якими б хрестами не вінчали її кгбешні гундяї, скільки б нерадивих ватників в неї не заповзало на пузі, які б лексуси, бехи не з’їжджались до її кремлівсько-сатанинських врат, якими б дячками з картинками не ходили один за одним продажні п-резиденти моєї занадто довірливою Нації.

Моя життєва позиція консервативна і незмінна до останнього подиху – мій Бог, моя віра, мої ікони і любов до Всевишнього – українська. Чиста, світла, скромна і богобоязлива.

Дві тендітні жінки відкрили нам Храм. Хвилювалися, дбайливо спостерігали, щоб нам було затишно.

Монахині. Один і гостей «Сповіді» на моє запитання про українських монахів мені відповів:

– Зрозумій! Людина присвячує себе служінню Богу. Це, в тому числі, і служіння Нації, землі, на якій він живе. Людям, які працюють і живуть на славу Господа. У нас ще не особливо розвинене монашество в ім’я Христа Спасителя. Ми тільки починаємо!

Якого рівня культури та інтелекту повинна досягти Нація, щоб людина відкинула мирське життя і пізнавала вічну і святу Духовність? Яка кількість монахів та монахинь має бути в нашій країні, щоб відмолити все, що ми робимо неправильного щомиті?

Яким поглядом, яким душевним теплом потрібно обдаровувати людину, яка з ранку до вечора молиться Господу за кожного із нас!!! Скажи мені, жовто-синій, ти згоден з моєю архаїчною думкою, чи у тебе інші ідоли? Інші переконання? Інша думка з цього приводу?

Я ставлюся до монахів і монахинь з бережливим благоговінням. Для мене це вчинок. Стигмата (як болюча кровоточива рана). Ігуменя Наталія, як і більшість священнослужителів, з якими звела мене «Сповідь», почала чути Господа з самого дитинства.

Маленька дівчинка, яка тижнями чекала, поки відкриється храм в її рідному селі на Тернопільщині, яка дуже любила Різдвяні свята, прибирала і мила в церкві, щоб відчувати ту благодать, яка сходить в Храмі Божому. Храмі, який згодом став їй домом.

Є такі хвилини, жовто-синій, і такі миті, які неможливо описати словами… Коли хочеться речитативом прочитати Молитву або заспівати псалом, наскільки неймовірно і непередбачено в наше життя приходить Господь.

Дві тендітні УКРАЇНСЬКІ монахині, які удвох відбиваються від п’яниць, наркоманів і дебоширів. Від сепарні, яка так і не пробачила нам нашої НЕЗАЛЕЖНОСТІ. І знаєш, рідний мій Українець, не побачив інфантильності або флегми…

Жива, свіжа, думаюча, швидка. Здобувши мудрість, даровану служінням Господу, вона не втратила щирих, трохи навіть дитячих, цікавості та відкритості. Вона настільки щиро і вірно служить тому, чого ми навіть не бачимо, що самий невіруючий почне замислюватися про гріховність буття…

Під час програми відчув аромат троянд. Справжня, проста і скромна. Але скільки ж відданості нашій рідній нації, рідній землі в цій людині! Як же болить їй ця війна!

Наша кровна і рідна обитель Київського патріархату ревно і дуже вірно нагадує нам про повагу до своєї землі.

Як важливо, щоб в житті кожного з нас духовні наставники допомагали нам бачити найважливіше і любити важливі для нас Святині, які допомагають нашим дітям. Це – довіра Нації, в якій є повага до духовних наставників. Це неймовірна відповідальність. І нації, і Церкви!

Варто нам об’єднатися і взятися за руки, запалити свічки під Іконами, як ми абсолютно по-іншому почнемо бачити і чути Заповіді і, нарешті, зможемо відчути себе однією великою родиною, усвідомити, що всі ми діти Господні.

Вона присвятила своє життя служінню Господу! Мені вистачає вихованості і поваги визнати те, що вона присвятила себе служінню моїй країні, моїм дітям, і Молитві, яка рятує наших хлопців там – в окопах, на передовій, на краю життя і смерті… Вчу себе любити таких Ангелів сьогодні і зараз, бо саме вони своєю Вірою охороняють наше життя і майбутнє наших дітей.

Низький уклін тобі, Матінка Наталія. Бережи тебе, Господи! І бережи тебе, Почаївська Божа Матір, тропар якої читаю по твоїй милості.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ», гість програми – ігуменя Наталя Кудрянська