12 липня Митрополит Епіфаній виголосив проповідь на Послання апостола Павла до Римлян. Одна теза в цій проповіді стосується питання, яке Церква обговорює вже два тисячоліття: звідки походять людські здібності.

Дари, які не є нашою заслугою

Владика сказав прямо: таланти й дарування людини — не її власність і не її заслуга. Дар пророцтва, навчання, управління, служіння — усе це вияв милості Творця.

Це не нова богословська позиція, а точне повторення того, що Церква називає вченням про харизми — дари благодаті, які Бог вільно розподіляє, а не нагороди за особисті чесноти. Людина, що досягла успіху, завдячує спочатку Богові, а вже потім власним зусиллям.

Мала монета важча за велике пожертвування

Митрополит Епіфаній навів приклад із Євангелія: вдова, яка віддала на пожертву одну дрібну монету. Господь оцінив цю жертву найвище з усіх, хто жертвував того дня.

Це не про арифметику пожертв. Це про те, що Бог, за словами Владики, дивиться не на зовнішні ознаки чи людську почесність справи, а на сутність — на серце, яке стоїть за вчинком.

Богословськи це означає: цінність служіння вимірюється не результатом, видимим людям, а внутрішнім станом того, хто служить. Найпомітніший внесок і найтихіший вчинок можуть мати однакову вагу перед Богом.

Одне Тіло, різні служіння

Проповідь Митрополит Епіфаній розпочав з нагадування: кожен християнин — частина єдиного Тіла Церкви, а не самостійна одиниця. У тілі кожен орган виконує своє завдання на благо цілого.

Це та сама екклезіологія, яку сформулював апостол Павло і яку повторював кожен великий отець Церкви: різноманітність служінь не заперечує єдності, а її увиразнює. Дар одного члена Тіла існує заради всього Тіла, а не заради самого себе.

Владика завершив проповідь настановою, що поєднує все сказане в одну лінію: не можна перемогти зло злом, як не можна виправдати власний дар гординею. Обидва рухи — та сама відмова визнати джерело, з якого походить добро.