Народи розповідають про себе не деклараціями, а місцями, які обирають для найважливіших слів.

24 серпня 2026 року Україна відзначила 35-ту річницю відновлення незалежності. Цього дня традиційна молитва за Україну об’єднала релігійних лідерів у Соборі святої Софії Київської.

Тут звершився міжконфесійний захід «Молитва за Україну». Його традиційно проводить Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.

У молитві взяв участь Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній. Предстоятеля супроводжували митрополит Білоцерківський Євстратій та архієпископ Вишгородський Агапіт.

Присутнім був Президент України Володимир Зеленський із дружиною Оленою. Разом молилися очільники й представники релігійних спільнот України.

На початку заходу Митрополит Епіфаній виголосив молитву. Завершилася подія духовним гімном «Боже Великий, Єдиний».

Мозаїка, яка дивиться на нас майже тисячу років

У вівтарній частині Софії височіє мозаїчне зображення Богородиці з піднесеними в молитві руками.

Це Оранта, яку в народі здавна називають Нерушимою стіною. За давнім переказом, доки стоїть вона, доти стоїть і Київ.

Це не богословське твердження, а народна пам’ять. Але саме така пам’ять тримає людей у найтемніші роки.

Мозаїку викладали в XI столітті майстри, які знали, що працюють надовго. Вони не знали, скільки воєн переживе їхня робота.

24 серпня 2026 року під цим зображенням стояли люди різних вір. Вони просили про те саме, про що просили тут упродовж століть.

Софія й Андріївська: одна спадщина

Андріївська церква входить до складу Національного заповідника «Софія Київська». Це не адміністративна деталь, а спільна доля двох святинь.

Обидві пережили епохи, коли храм намагалися перетворити на порожній музейний експонат. Обидві залишилися місцями живої молитви.

Андріївська церква від 2018 року має статус ставропігії Вселенського Патріархату. Софійський собор залишається символічним серцем української церковної традиції.

Київські пагорби пов’язані з апостольським переказом про святого Андрія Первозваного. Тому кожна велика молитва в цьому місті звучить у дуже довгій перспективі.

Дві святині говорять про одне. Про тяглість віри, яка не переривалася навіть тоді, коли переривалася державність.

Молитва за Україну як форма духовного спротиву

Цьогорічна молитва мала міжнародний вимір. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій ухвалила звернення 7 серпня 2026 року в Києві.

Рада закликала релігійні спільноти світу приєднатися до Всесвітньої молитви за Україну. Звернення надіслали також Всесвітній раді Церков і Папі Римському Леву XIV.

У документі зафіксовано контекст цієї річниці. Дванадцятий рік війни, п’ятий рік повномасштабної агресії, окупація, депортації дітей, зруйновані міста й села.

Молитва мала чотири наміри. Серед них — припинення війни та страждань і мир справедливий та тривалий.

Такий мир має ґрунтуватися на правді, а не на поступках агресорові. Ще один намір — відновлення правди, свободи та людської гідності на всій території України.

Молитва не зупиняє ракету в повітрі. Але вона зберігає людину, яка живе під цими ракетами вже п’ятий рік.

Єдність, якої не купиш і не декларуєш

Спільна молитва різних конфесій в одному храмі — рідкісна річ у європейській історії.

Богословські розбіжності між цими спільнотами нікуди не зникли. Ніхто не робив вигляду, що їх немає.

Але є речі, які виявляються глибшими за конфесійні межі. Смерть дитини під обстрілом однаково болить усім.

Апостольська традиція завжди наголошувала, що єдність народжується не з домовленостей. Вона народжується зі спільної відповідальності перед Богом.

Після молитви учасники перейшли на Софійську площу. Там відбулися державні урочистості з нагоди Дня Незалежності.

Камінь Софії пережив набагато більше, ніж пам’ятає найдовша людська пам’ять. Він і надалі стоїть там, де Україна говорить із Богом.