Єпископ Михаїл закликає вірян до богослужіння та молитви за мир в Україні

У другу неділю Великого посту, 12 березня, Екзарх Вселенського Патріархату в Україні, єпископ Команський Михаїл Аніщенко, звершив Божественну Літургію у співслужінні з дияконом Іваном Петрущаком в Андріївському храмі Ставропігії. У своїй проповіді єпископ Михаїл наголосив на важливості богослів’я для всіх християн, які прагнуть наблизитись до Бога, та закликав до активної участі у духовному житті. Він також помолився за упокій душ полеглих воїнів та мирних жителів, які стали жертвами війни. Ці ідеї про любов та молитву за мир є особливо важливими в світлі нинішнього конфлікту в Україні. Вірянам також нагадано про важливість посту, молитви та добрих справ у цей період, щоб наблизитись до Бога та отримати благословення та спокій.

12 березня, у другу неділю Великого посту, Екзарх Вселенського Патріархату в Україні – єпископ Команський Михаїл – звершив Божественну Літургію у співслужінні диякона Івана Петрущака в Андріївському храмі Ставропігії. Під час служби єпископ Михаїл помолився за упокій душ полеглих воїнів, які життя своє віддали за Україну, а також мирних жителів, вбитих загарбниками.

У своїй проповіді єпископ Михаїл звернувся до вірян з повчанням про богослів’я, яке є уділом не тільки духовенства, але і всіх християн, якщо вони живуть згідно із заповідями Господніми. Він відзначив, що згідно з воскресним Євангелієм про зцілення розслабленого, людина, яка прагне спасіння від Бога, долає все, щоб наблизитись до Нього. Екзарх Вселенського Патріарха наголосив, що спасіння дається Господом за умови бажання та активної участі людини.

Єпископ Михаїл підкреслив, що Господь приймає щире серце, щире бажання та дивиться на особисту працю кожного. Він закликав вірян долати перешкоди на шляху до спасіння та звертатись до Бога із молитвою, щоб ніколи не підійти до Нього посоромленими.

Підсумовуючи проповідь, єпископ Михаїл побажав вірянам сили від Бога, щоб гідно проходити період Великого посту. Таким чином, він нагадав вірянам про важливість богослужінь і молитовної практики у цей особливий період для християн, а також про те, що кожна людина може наблизитись до Бога за умови щирого серця та активної участі у своєму духовному житті. Він закликав вірян до посту, молитви та добрих справ, які допоможуть їм наблизитись до Бога та отримати благословення та спокій.

Ця проповідь містить важливі ідеї про духовність та богослужіння, які є основою вірування християн. Її повідомлення про любов та молитву за упокій душ загиблих та мирних жителів, які стали жертвами війни, є також дуже важливим у світлі нинішнього конфлікту в Україні. Єпископ Михаїл надихає вірян діяти та молитись за мир та згоду в країні, що є актуальним завжди та особливо в період Великого посту.

“В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Дорогі друзі. Ось уже ми з вами пройшли два тижні посту. Швидко. Коли починається Великий Піст і ми входимо в період особливої молитви, особливого розкладу Богослужінь і в період особливого літургічного устрою, і вдома в особливий режим харчування, все змінюється. Здається, що це все важко і тяжко і дуже довго триватиме. Але ось пройшов перший тиждень, і ось непомітно збіг і другий, і так, незабаром, ми з вами будемо святкувати Пасху. В цьому є великий сенс, щоб саме до найвеличнішого свята Церкви – до Воскресіння Христового, готує нас Церква особливим періодом – Великим постом. Це як сходи, які допомагають нам підноситись перш над усе над самим собою.

Майже всі неділі Великого посту присвячені, або якісь події, або якимось визначним особам – святим людям, які навчили нас, чи можуть навчити важливих речей. Сьогодні ми з вами святкуємо пам’ять святителя Григорія Фесалонікійського, Григорія Палами. Великого богослова, який своєю працею вдихнув, можна сказати, в богословську думку Церкви нове дихання. Відкрив нові виклики. Нажаль для багатьох людей, саме такі високі богословські трактати, богословські праці, видається чимось таким занадто науковим, незрозумілим. Адже люди, не вузьке коло спеціалістів, а багато хто з вірян, відкриваючи богословські праці, мало що можуть зрозуміти, але це не означає, що це ніяк не придатно для людей. Адже все богослів’я в Церкві, як і догмати, як і вчення про Церкву – воно одне єдине. В різних проявах, в різних видах подаються одні і ті ж самі істини. І богослів’я Церкви – це не уділ лише науковців чи ієрархів, чи священнослужителів. Богослів’я Церкви – це також надбання і уділ всіх абсолютно віруючих християн. Чому?

Подумаємо, що вчення, віра Церкви – це не книжки. Вчення і віра Церкви – це практичне життя. Життя згідно з заповідями Господніми. Адже ми з вами пам’ятаємо від початку Євангеліє не було записано. Послання апостольскі не були записані, і Церква існувала. Церква існувала без записаних богословських трактатів. Чому? Тому, що це богослів’я зберігалось в житті людей Духом Святим. Не тільки священнослужителів, але і мирян. Зберігалося у самому житті Церкви. Тому, нехай ніхто не думає, що він виключений із того богословського поля. Кожен з нас стаючи на молитву, спілкуючись з Богом, стає богословом в певній мірі, якій дав йому Господь. Кожен з нас, живучи по Євангелію стає богословом. І сьогодні ми з вами пам’ятаємо уривок, дуже зворушливий з Євангелія від Марка, який описує, як друзі принесли одного розслабленого, щоб Господь допоміг йому, зцілив його. Навіть цей уривок містить велику богословську думку і образ спасіння людини в Церкві.

Подивімося. Христос прийшов і проповідував. Зайшов в одну оселю і друзі розслабленого, пам’ятаючи, що в них є хворий один товариш, взяли його разом із ліжком понесли до Христа. Ми пам’ятаємо з Євангелія, що до Христа приступитися було важко. Не через те, що Він не хотів спілкуватись із людьми, а через те, що Його оточувала велика юрба, великий натовп. Але попри те, вони доклали зусиль, принесли хворого товариша. Більше того, не просто принесли, домовились з господарем оселі, щоб розібрати стелю і спустити прямо перед Спасителем.

Уявімо, якби той паралізований не хотів би, щоб його зціляли. Вони його несуть, а той би опирався. Казав: ні я не хочу, не несіть мене. Або господар тої оселі сказав – ні ви мені шкоду зробите, зруйнуєте мені хату. Людина вільна, але саме в цьому уривку зокрема показується вершина богослів’я про спасіння людини. Коли людина прагне того спасіння від Бога, прагне зцілення, прагне підкріплення. Вона долає все. І юрбу і важке ліжко і розбере стелю, щоб тільки наблизитись до Бога. Це образно, але це Спасіння, яке дає Господь, за умови бажання та активної участі самої людини.

І ось ми з вами покликані так само, як оті люди з того Євангельського уривку долати перешкоди. Перш над усе своїх недоліків, своїх гріхів, своїх недосконалостей. Для того, щоб іти до Бога. Це образ нашого спасіння. Коли ми долаємо труднощі в своєму житті, долаємо самих себе, тільки для того, щоб наблизитись до Бога, Господь це все бачить. Господь це все приймає, і відповідно, якщо Він бачить, що людина з щирим серцем намагається це зробити, зрештою Він скаже ті слова і відбудеться те, що Він скаже. “Вставай дитино. Прощаються тобі гріхи твої”.

Пам’ятаємо, як зреагували оточуючі. Вони дуже дивувались, а деякі почали осуджувати Христа, казати: “Як Він таке може сказати. Хто може прощати гріхи, крім одного Бога”. Ті казали люди, які не вірили в Нього, що Він є Син Божий. Але ми з вами знаємо хто такий Христос. Ми з вами знаємо, що таке Церква. Ми з вами знаємо, як нам жити. Господь все нам відкрив в Євангелії. Нам залишається тільки з Його допомогою долати отой тернистий шлях свого життя.

Пам’ятаючи, що не буває так, що ми жили б і не захворіли, чи не згрішили. Буває, трапляється. Але якщо ми маємо благе бажання виправитися, освятитися, отримати від Нього прощення гріхів, ми ніколи не підемо від Нього посоромлені. Тому, що Господь приймає щире серце, щире бажання і дивиться на нашу особисту працю. Тому пам’ятаймо, що кожен з нас є богословом. Богословом свого життя. Під час щирої молитви, виконуючі заповіді Євангельські, ми практично долучаємося до богослівʼя. А джерелом всього богослів’я, всього спасіння, є Христос, до Якого ми прагнемо, до Якого ми прямуємо. Тому не впадаймо у відчай. Не думаймо, що ми ні на що не здатні, що Бог про нас забув. Бог пам’ятає про нас. Бог помагає нам. Бог завжди біля нас і чує нас. І радіє, коли ми стаємо практикючими богословами, виправляючи своє життя.
Хай Господь подасть нам всім сили, разом з вами, проходити гідно період Великого посту, щоби насолодитись і радісним святом Христового Воскресіння, після всіх своїх трудів почувши від Нього блаженні слова: “Дитино, прощаються тобі гріхи твої”. Амінь