6 вересня, день спомину чуда Архістратига Михаїла в Хонах

Історія, яку Церква згадує завтра, починається з води. У фригійському містечку, за нинішніми турецькими горами, било джерело, до якого приходили хворі, і храм над ним був невеликий, з тих, що будують не за державні кошти, а за складчиною вдячних людей. Місцеві язичники дивилися на це джерело з роздратуванням, яке добре знайоме і нам: їх дратувало не саме джерело, а те, що люди туди йдуть. Тому вони зробили річ, гідну інженерів свого часу, — з’єднали русла двох гірських річок і спрямували воду на храм, щоб змити його разом з пам’яттю про нього.

У храмі того дня був один чоловік. Паламар на ім’я Архип, людина без сану, без впливу, без жодної можливості спинити ріку. Переказ каже, що він не побіг. Він став на молитву й молився доти, доки вода не підійшла до порога, — і тоді, за словами передання, з’явився Архістратиг Михаїл, ударив жезлом по скелі, камінь розступився, і весь потік пішов у розколину. Грецькою розколина зветься «хона»; звідси й назва місця, і назва свята.

Можна довго сперечатися про історичність деталей, і богослови сперечалися. Але Церква зберігає цю пам’ять не як хроніку гідротехнічної аварії, а як свідчення про співвідношення сил, яке щоразу виявляється іншим, ніж здається. Проти храму йшла ріка, а за храм стояла одна людина, і цього виявилося досить. Не тому, що людина була сильна, а тому, що вона не пішла.

Ми читаємо це на дванадцятий рік війни, і важко уявити текст, який лягав би на наш час точніше. На нас теж пустили потік, і пустили свідомо, порахувавши русла. Він йде на наші міста, на наші храми, на дитячі майданчики й на пологові будинки, і за всяким людським розрахунком мав нас змити. А він не змив. І коли ми пробуємо пояснити, чому не змив, то у відповіді неминуче з’являються ті самі архипи — люди, які не мали чим спинити воду й просто не відійшли зі свого місця. Хтось стояв із автоматом, хтось із ключами від укриття, хтось із телефоном біля вуха, шепочучи імена, поки над головою гуло.

Про поминання, яке старше за інтернет

Тут варто сказати річ, яку часто забувають. Поминання імен на Літургії ніколи не було справою присутності. Це принципово важливо зрозуміти, перш ніж говорити про будь-які онлайн-послуги.

Коли священник на проскомидії виймає частки з просфори, він промовляє імена людей, більшості з яких у храмі немає й не може бути. Одні за сотні кілометрів, інші вже поза межами земного життя. Ці частки потім опускаються в Чашу з молитвою про омиття гріхів кров’ю Христовою — і це найтісніша єдність, яку взагалі знає християнство. Людина може спати, їхати в поїзді, лежати під крапельницею, стояти на позиції під Покровськом. Її ім’я вже там.

Українські монастирі століттями вели пом’яники — грубі книги, куди вписували імена родів. Люди надсилали ці імена з дуже далеких місць, через купців, через прочан, через оказію, і ніколи не вважали, що така записка гірша за принесену власноруч. Ніхто не вимагав від жінки з-під Чигирина особисто дійти до Києва, щоб її чоловіка згадали біля престолу. Церква завжди знала: важить не спосіб доставки, важить, чи є кому промовити це ім’я вголос.

Тож коли сьогодні хтось вагається — «хіба це справжня записка, якщо я подав її з телефона», — правильна відповідь така: справжня рівно настільки, наскільки справжня була записка, яку двісті років тому передавали з чумацькою валкою. Змінився транспорт. Не змінилося нічого іншого.

Що зробила з нами війна і що на це відповіла Церква

Війна забрала в нас найпростішу річ — можливість прийти до свого храму.

Мільйони людей опинилися там, де їхньої церкви немає. Хтось у Варшаві чи Берліні, де служба чужою мовою і чужим розпорядком. Хтось у прифронтовому селі, де храм або зруйновано, або туди небезпечно йти. Хтось замкнений у власній квартирі власним віком і хворобою. Хтось на позиції, і найближча Літургія за двісті кілометрів і за лінією, яку не перетнеш.

Перед цим Церква мала вибір, і вибір був чесний. Можна було сказати: приходьте, коли зможете, ми на місці. А можна було зробити крок назустріч і взяти на себе працю донести імена туди, куди людина сама дійти не в змозі.

Ми обрали друге, щоб було зрозуміло, чим саме є онлайн-послуги. Це не перенесення таїнства в інтернет — таке неможливе, і ніхто цього не робить. Літургія відбувається там, де відбувалася завжди: у храмі, на престолі, руками священника, з реальною просфорою й реальною Чашею. В інтернет перенесено тільки дорогу, якою ваше ім’я туди потрапляє. Раніше цією дорогою була ваша рука, тепер нею може бути екран. Кінцева локація та сама.

Ниточка

У вашій кишені лежить телефон, і ви знаєте про нього все найгірше. Він будить вас тривогою. Він тримає останнє повідомлення, після якого була тиша. Він показує фото з передової, яке ви передивилися стільки разів, що вивчили кожну тінь на обличчі.

Але той самий телефон здатен бути ниточкою для молитви.

Ви пишете ім’я. Просто ім’я, без пояснень, без історії, без того, щоб комусь розповідати, що з цією людиною сталося. Завтра вранці в церкві священник вийме частку і промовить його вголос. Між вашим пальцем на екрані й престолом — тонка нитка, майже нічого. І вона тримає.

Найважче тут — імена полонених і зниклих безвісти. Родини, які живуть у цій тиші, знають, що найстрашніше в ній не біль, а спокуса перестати вимовляти ім’я, щоб не рвати серце. Церква подає такі імена за здоров’я, і в цьому є тверда богословська позиція: поки немає достовірного свідчення про смерть, людина жива, і надія тут не самозаспокоєння, а форма віри. Доки в храмі звучить це ім’я, людина не забута — ані Богом, ані нами.

Завтра, у чотирнадцяту неділю після П’ятдесятниці, в соборах, монастирях та храмах по-всій Україні, служитимуть Божественну літургію.

Якщо можете прийти — приходьте, станьте під цим склепінням нашої церкви над Києвом, на місці, де за переданням апостол Андрій поставив хрест над пагорбами, на яких тоді не було ще нічого. Якщо прийти не можете з будь-якої причини, і найменше нам хочеться, щоб ви ту причину комусь пояснювали, — надішліть імена. Ми піднесемо їх разом зі своїми.

Записки за здоров’я та за упокій:
https://andriyivska-tserkva.kiev.ua/onlajn-poslugy/zapysky-za-zdorovya-ta-za-upokiij/

Поставити свічку:
https://andriyivska-tserkva.kiev.ua/onlajn-poslugy/postavyty-svichku/

Підтримати храм:
https://andriyivska-tserkva.kiev.ua/donation/

Святий Архістратиже Михаїле, ти спинив ріку заради молитви однієї людини. Спини те, що йде на нашу землю. Захисти наших воїнів, збережи наші родини, дай Україні мир.

Святий архистратиг Михаїл увійшов в історію спасіння як оборонець Божої правди та поборник диявольських сил. Саме тому він і сьогодні залишається прикладом мужності й непохитності у боротьбі проти зла і будь-якої несправедливості та взірцем здійснення Божої волі у всіх обставинах життя для кожного християнина та християнки. Особливо це стосується кожного із нас, які покликані тримати свій фронт боротьби у цій війні не лише на передовій, але й у власному серці.

Тому напередодні свята звернімося до Архістратига Михаїла — небесного воєначальника, захисника Церкви та заступника людей.

Молитва до святого Архістратига Божого Михаїла:

Святий і великий Архангеле Божий Михаїле, несповідимої і пресущної Тройці перший в Ангелах предстоятелю, роду ж людського заступнику і охоронителю, що скрушив з воїнством своїм главу прегордого Денниці на небесах і посоромлюєш злобу і підступи його на землі!
До тебе вдаємося з вірою і тобі молимося з любов’ю: будь щитом непорушним і огорожею твердою Святій Церкві і Православній Вітчизні нашій, захищаючи їх вогняним мечем твоїм від усіх ворогів видимих і невидимих.
Не позбав же, о Архангеле Божий, допомоги і заступництва твого і нас, що прославляємо сьогодні святе ім’я твоє: ми ж хоч і багатогрішні є, але хочемо не в беззаконнях наших загинути, а навернутися до Господа і оживленими бути від Нього на діла благі.
Осяй розум наш світлом лиця Божого, що завжди сяє на вогнеподібному чолі твоєму, щоб ми могли розуміти, що є воля Божа про нас блага і довершена, і бачити все, що нам подобає творити, а що ненавидіти і відкидати.
Зміцни благодаттю Господньою слабку волю і немічну силу нашу, щоб, утвердившись у Законі Господньому, ми перестали перейматися земними помислами і похітливими думками.
Над усім цим виблагай нам з висоти, Господній Архангеле, дух істинного покаяння, нелицемірну печаль у Бозі і скрушення за гріхи наші, щоб останок днів життя нашого ми прожили у виправленні вчинених нами провин зі сльозами віри і сердечного покаяння, подвигами чистоти і святими ділами милосердя.
А коли наблизиться час кончини життя нашого, не залиш нас, Архангеле Божий, беззахисних проти духів злоби піднебесних.
Щоб, захищені тобою, без перешкод досягли ми преславних осель райських, де немає ні скорботи, ні зітхання, але безкінечне життя, і сподобились побачити пресвітле лице Всеблагого Господа і Владики нашого.
Слава Тобі, Найдорожчий Визволителю наш, що за превелику любов Твою до нас, недостойних, Ти благозволив послати нам Ангелів Твоїх для спасіння нашого.
Амінь.