У цей березневий день минає 20 років з дня, коли відійшов до вічності митрополит Луцький і Волинський Яков (Панчук), відомий своїм видатним служінням Українській Православній Церкві та патріотизмом.

Видатний діяч церковного життя та патріот України, якого вшановують протягом 20 років

Цього березневого дня 20 років тому Бог прийняв до Себе душу світлої, щирої і доброї людини, справжнього, діяльного патріота, видатного українського православного архієрея нового часу, митрополита Луцького і Волинського Якова (Панчука). Тоді в останню путь владику проводжали багато вдячних вірян і понад 250 священників…

Російська Церква та її представництво в Україні воліє про нього не згадувати, але ми повинні знати своїх видатних пастирів, шанувати пам՚ять про них, дякуючи їм за збереження українськості в тогочасних непростих умовах, за відстоювання нашої церковної незалежності, за віру в Бога й у вільне буття Української Православної Церкви. Дякувати за те, що ми з вами маємо сьогодні можливість вільно молитися рідною мовою в рідній Українській Церкві, в рідних храмах.

Владика Яків (у миру Іван Дмитрович Панчук) походив із багатодітної родини, яка мешкала в невеличкому селі Лосятин на Тернопільщині. Народився він на початку 30-х років ХХ століття, а це були дуже складні часи для українського народу: репресії, концтабори, нищення церков, голодомори, зубожіння людей… Його батько загинув на війні, мати ростила п՚ятьох дітей далі сама. Бідність, труднощі, життєві негаразди – але виховання в доброті й любові, у вірі й надії на Бога.

Закінчив середню школу, був призваний на строкову службу в армії, де перебував 3 роки, до 1955-го. А після звільнення в запас майбутній митрополит став послушником Успенської Почаївської лаври, ніс послух соборного паламаря. У 1958 році був пострижений у чернецтво з нареченням імені Яків – на честь святого апостола Якова, брата Господнього за плоттю. Багато років він у лаврі як чернець виконував різні послухи – від бібліотекаря, уставника, регента до благочинного, а потім – ігумена. А в 1974 році ігумен Яків (Панчук) був призначений намісником Свято-Успенської Почаївської лаври з возведенням у сан архімандрита.

Багато доброго зробив владика, керуючи цією обителлю: впорядкував уставне добове богослужіння, запровадив внутрішні правила, створив великий святковий хор, здійснив реставраційні роботи соборів, монастирських корпусів, які не здійснювались уже протягом шістдесяти років, було проведено опалення. А головне – він вважав Почаївську лавру українською. Зрозуміло, це зовсім не сподобалося радянській владі, яка поставила ультиматум: «Якова звільнити».

Були різні спроби скомпрометувати намісника лаври, були і замахи, і підкинута «антирадянська» література, і міліція. У 1982 році архімандрита Якова таки звільнили з посади намісника Почаївської лаври. І лише в грудні наступного року за сприяння тодішнього екзарха України, митрополита Київського і Галицького Філарета владику Якова призначили священиком на Черкащину.

Повернувся до рідної обителі як єпископ і намісник він наприкінці 1991 року. А у травні 1992-го підбурені російськими агентами заколотники влаштували його друге вигнання. Владика Яків розумів, що силою витіснили його з лаври саме за проукраїнську позицію: «Оскільки вони знали, що я їх схиляв, що в Україні мусить бути Українська Церква, вони все влаштували мені… Але прийде час, і вони зрозуміють, що Українська Церква повинна бути, має право бути. Українська Церква – це та Церква, яку благословив Бог українському народові».

Він гуртував довкола себе священиків з проукраїнською позицією, він був одним із небагатьох на той час, хто долучився до створення автокефальної Української Православної Церкви Київського Патріархату. За заслуги перед Церквою у 1993 р. був піднесений до сану архієпископа, а у 1995 р. – митрополита. З 1995 р. і до своєї смерті владика керував Волинською єпархією, опікувався Волинською духовною семінарією.

Владика Яків за свого земного життя встиг зробити чимало богоугодних справ як для Церкви, так і для держави, і для багатьох людей. Відійшов у вічність 16 березня 2004 року, після важкої хвороби, у клініці «Феофанія». Похований біля Свято-Троїцького кафедрального собору в м. Луцьк, на Волині.

Молімося за упокій душі митрополита Якова. Вічна і світла йому пам’ять!