Поки справжні капелани гинуть поруч із солдатами — «фантомні настоятелі» сидять у Києві під захистом державної броні. Закон дозволяє. Ніхто не перевіряє. Система працює. Корупція процвітає.

Держава звільнила священників від фронту — і не перевірила, чи вони справді священники, чи звичайні злочинці – шахраї, вбивці, торгівці зброєю під прикриттям Церкви

Є хлопець на фронті. Звичайний. Без зв’язків. Без брата-архієпископа. Він тримає позицію голими руками — бо більше нічим. Він не питає, чи справедливо це. Він просто стоїть. А в кількох годинах їзди від нього — інша людина. Із судимостями. З бронею. З церковною посадою, підписаною рідним братом. Яка жодного разу не з’явилася у громаді, яку нібито очолює. Яка не служила жодної літургії. Яка не знає імен своїх прихожан.

Обидві людини — громадяни України. В однієї — зброя на передовій. В іншої — папір у реєстрі.

Питання просте: чим вони різняться перед законом?

Відповідь, яку дає чинне законодавство, — образлива для кожного, хто стоїть на фронті.

ЯК ПРАЦЮЄ СИСТЕМА — І ДЕ В НІЙ ДІРА

Держава Україна дозволила бронювати священнослужителів від мобілізації. Підстава — канонічна норма, якій дві тисячі років: православний клірик не може тримати зброю і вбивати. Його місія — духовна. Він служить живим і мертвим. Він не йде у траншеї.

Це розумна норма. Справжні капелани підтверджують її щодня — служачи на передовій, сповідаючи поранених, ховаючи загиблих. Декілька з них самі вже поховані.

Але норма про бронювання не містить жодного механізму перевірки того, чи є людина реальним священнослужителем — чи лише числиться ним у реєстрі.

Офіційна відповідь ДЕСС від травня 2026 року підтверджує це чорним по білому: перевірка судимостей кандидатів на бронювання не передбачена. Перевірка родинних зв’язків між тим, хто подає список, і тим, кого бронюють, не передбачена. Перевірка фактичного здійснення служіння не передбачена.

Відповідальність за достовірність відомостей несе релігійна організація, яка подала список.

Тобто — сама себе перевіряє.

ЩО МАЄ БУТИ — І ЧОГО НЕМАЄ

Реальне служіння священнослужителя — це не рядок у реєстрі. Це щотижневі богослужіння. Сповідь. Причастя. Хрещення. Вінчання. Відспівування. Присутність у громаді. Знання своїх людей на ім’я.

У православній традиції парафіяльне служіння — не абстракція. Це конкретні обов’язки, які фіксуються: протоколи зборів громади, богослужбові журнали, присутність на єпархіальних заходах.

Усього цього достатньо для перевірки. Технічно — просто. Юридично — необхідно.

Якщо священнослужитель:
— жодного разу не служив літургії у своїй громаді;
— жодного разу не брав участі в єпархіальних зборах;
— не присутній у громаді навіть у престольне свято;
— невідомий парафіянам особисто;
— він не є священнослужителем де-факто. Він є ним лише де-юре. І державна броня, надана на підставі де-юре статусу людині, яка де-факто ним не є, є зловживанням системою.

Саме це і відбулося в Тернополі.

Назар Петранюк числиться «настоятелем» кафедрального собору з липня 2025 року. За цей час він жодного разу не служив літургії у Тернополі. Навіть у Престольний день Святих Кирила і Мефодія — Хрест підносив попередній керівник громади, протоієрей Василь Божаківський.

Людина є — на папері. Людини немає — у реальності.

Але броня — реальна. І захищає від цілком реального фронту.

СКІЛЬКИ ТАКИХ «НАСТОЯТЕЛІВ» — НЕВІДОМО

Справа Петранюка — не унікальна. Вона — задокументована.

Але система, яка її допустила, є відкритою для сотень подібних випадків. Будь-який керівник релігійної організації може призначити будь-кого «настоятелем» будь-якої парафії — і подати його на бронювання. ДЕСС приймає список. Портал «Дія» фіксує: у розшуку не перебуває. Броня оформлена.

Ніхто не перевіряє:
— чи є ця людина реальним кліриком;
— чи здійснює вона реальне служіння;
— чи не має вона кримінальних вироків, несумісних з саном;
— чи немає конфлікту інтересів між тим, хто призначає, і тим, кого призначають.

Держава створила механізм бронювання для духовних служителів. І залишила його відкритим для тих, хто духовним служінням ніколи не займався.

У воєнний час це не прогалина в законі. Це зброя в руках недобросовісних архієреїв.

ДВА ПИТАННЯ ДО ДЕРЖАВИ

До Кабінету Міністрів і ДЕСС:
Чи готова держава ввести обов’язкову перевірку фактичного здійснення служіння при оформленні броні — через богослужбові журнали, протоколи зборів громади, підтверджену присутність у парафії?
Чи готова держава ввести перевірку судимостей кандидатів на бронювання як «священнослужителів» — адже саме наявність судимості за застосування зброї або загибель людини є канонічною підставою для неможливості священства, а отже — і для неможливості броні на цій підставі?

До Священного Синоду ПЦУ:
Чи готова Церква ввести власний механізм верифікації — підтвердження фактичного служіння — при поданні списків на бронювання? Чи вважає Синод прийнятним, що церковна структура використовується для отримання броні особами, які не здійснюють жодного реального служіння?

ПРО ТИХ, ХТО СТОЇТЬ

Є справжні капелани ПЦУ. Наприклад, Архієпископ Харківський і Слобожанський Митрофан (у миру — Володимир Ярославович Бутинський), який підписав контракт із ЗСУ. Священики, які служать у шпиталях під обстрілами. Капелани і медики-священики, яких ховають із військовими почестями.

Вони не питають про броню. Вони просто йдуть — туди, де потрібні.

І є «настоятелі» на папері. Із судимостями. Із реєстровими номерами замість реального служіння. Із бронею, підписаною братом.

Між цими двома категоріями людей — прірва. Моральна. Канонічна. Людська.

І поки держава не зачинить діру в законодавстві — ця прірва буде поглиблюватися. За рахунок тих, хто стоїть на передовій.

Звичайних хлопців. Без братів-архієпископів. Без рядків у реєстрі.

Лише з автоматом у руках і питанням, яке вони не ставлять уголос — але яке висить у повітрі над кожною позицією:
Чому він — там, а я — тут?

Матеріал підготовлено на основі офіційних відповідей ДЕСС №2063/11-99/26, НАЗК №205-06/33281-26, Печерського ТЦК №3544 (травень 2026); повного розслідування Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія від 28 травня 2026 року.
Повне розслідування з документами — mefodiy.org.ua

ПРИСМАК «РУССЬКОГО МІРА» в ПЦУ: ексклюзивні документи, вирок і російський слід у Тернопільсько-Бучацькій єпархії