Різдво Христове!
Ми посміхаємося, почувши про дитинство, пристрасно закохані в сильну і здорову молодість, ми відчайдушно боїмося старості. А Він? Йому не дано постаріти. Це не Його чаша. Він повинен буде померти молодим і воскреснути. Що ж до дитинства, юності, зрілості, то всюди Він – Цар. Простий, без величі, іноді непомітний, як повітря, але такий необхідний слабкій людині.
Тепле свято в холодну пору року стрімко наближається до нас. Різдво! Адже ми через Нього наближаємося до Бога. Ми йдемо до Новонародженого і Його Матері. Ми йдемо до колиски Дитини, Чиє життя нам відоме. Тут не варто гадати і питати: хто ж з Тебе виросте, маленький? Не варто розкладати перед Ним книгу, машинку, робочий інструмент, сподіваючись, в залежності від того, до чого Дитина потягнеться, вгадати Його долю і рід занять. Все вже відомо. Розклавши перед Сином Марії багато речей зі світу дорослих, ми ризикуємо побачити, як Він потягнеться до рубанка або пилки, якими буде заробляти на хліб поруч з Йосипом. А потім, можливо, Він візьме в ручку цвях, і ніхто з нас не помилиться з відповіддю на питання «чому?».
На краю Всесвіту запалюється зірка, яка вказує шлях. У маленькому містечку нікому не відома дівчинка дізнається, що вона стане матір’ю Господа. Ось в саме цій простоті величі, в ній і є прості відповіді на багато питань, які нам не дають спокою. Ми намагаємося відповісти на них – про місце людини в цьому світі, про надію на щастя, про любов, про віру.
Він міг народитися в царській палаті і в будь-який розкоші, але народився в печері, бо Царство Його не від світу цього.
Ми хочемо бути щасливими. Хочемо здоров’я, грошей, успіхів в кар’єрі, щоб нас любили.
Щороку в кінці грудня мільйони людей в лихоманці закуповують подарунки. Витрачають астрономічні суми на дзвіночки, іграшки і пряники. Мільйони свічок. Кілометри гірлянд. Тонни хвої… Ми святкуємо Новий рік і Різдво. Але якщо Новий рік всім нам зрозумілий, то, що ми знаємо про свято Різдва Христового? Що воно означає для сучасної людини, озброєної науковими знаннями і технічними досягненнями, але при цьому нескінченно самотньої і тої, яка усвідомлює крихкість свого життя? У цьому світі є все, що потрібно для людини, але чому в цьому світі ніхто не захищений від горя, болю і розчарування? Людина дуже часто втрачає дуже багато в цьому шаленому світі. Можливо тому, що людина живе без Бога всередині себе?
«Коли бачу Твої небеса діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?» (Псалми 8:4,5). З тих пір як цар Давид ставив це питання до Творця Всесвіту, світ сильно змінився. Однак ми, крадькома хрестимося, сідаючи в літак, і пошепки просимо в важкі хвилини, – Господи допоможи, маючи на увазі, що хтось є, хто почує, допоможе і врятує. Хтось, кому є до нас справа.
А в Вавилоні та Персії знають, що на землі ось-ось народиться Спаситель або Цар Царів, обіцяний священними книгами. Вавилонські жерці-астрономи намагаються обчислити час і місце його народження по руху планет. Через багато століть астрономів назвуть волхвами. А зірку – Віфлеємською. І на сяйво цієї зірки Волхви відправляються в шлях, щоб поклонитися Спасителю. І ось на далекій околиці імперії, в глухому селі народилася Дитина. Коли ж волхви вийшли з Єрусалима, зірка знову осяяла їм шлях і привела до дому, де в той час перебували Матір Божа з Сином і праведний Йосип Обручник: «І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну» (Від Матвія 2:11).