Церква під тиском: що стоїть за нападками Пашиняна на католикоса?
Прем’єр-міністр Вірменії атакував авторитет Церкви. Чи йдеться про боротьбу за владу чи втрату морального орієнтира?
Вірменська криза кидає тінь на майбутнє переговорів з Азербайджаном і дестабілізує суспільство
У Вірменії набирає обертів глибокий конфлікт між державним та духовним керівництвом, який має потенціал вплинути не лише на внутрішню стабільність країни, а й на ширший регіональний контекст, зокрема на мирні переговори з Азербайджаном.
Прем’єр-міністр Нікол Пашинян, який обіцяв не втручатися в справи Церкви, фактично ініціював публічну кампанію проти католикоса всіх вірмен Гарегіна II, закликавши його до відставки. Його висловлювання у стилі «граєш дружину дядька» стали шоком навіть для звиклих до політичної риторики громадян.
Публічний і безпрецедентно гострий випад у бік католикоса всіх вірмен Гарегіна ІІ, зроблений прем’єр-міністром Ніколом Пашиняном наприкінці травня, став новим витком давнього напруження між владою та Вірменською апостольською церквою (ВАЦ).
Попри формальну відокремленість церкви від держави, ВАЦ традиційно має глибокий вплив на духовне, національне й суспільне життя вірменського народу. Уряд Пашиняна ж, сформований після революційних подій 2018 року, часто демонстрував скепсис і навіть ворожість до церковної ієрархії, звинувачуючи її у зв’язках з попереднім режимом.
Особливо гострим стало протистояння після завершення Другої карабахської війни 2020 року, коли католикос закликав прем’єра подати у відставку. Відтоді обидві сторони вдавалися до стриманості, однак рівновага була крихкою.
Нинішнє загострення стосунків виникло на тлі політичної напруги в суспільстві: за результатами нещодавніх опитувань, більшість громадян довіряють Вірменській апостольській церкві більше, ніж урядові. Таким чином, заклик до відставки католикоса, озвучений Пашиняном, сприймається не просто як внутрішній конфлікт, а як спроба політичного тиску на духовну інституцію.
Цей конфлікт — не лише внутрішній виклик для Вірменії, а й лакмусовий папірець для всієї Східної Європи та пострадянського простору. Він ставить складні питання про межі взаємодії між церквою і державою, про свободу віросповідання, духовну легітимність і моральне лідерство у кризових часах.
Для України, яка також перебуває у стані війни й боротьби за ідентичність, конфлікт у Вірменії є прикладом того, наскільки важливо зберігати баланс між духовною традицією й державним устроєм. Адже саме церковна спільнота часто є тією силою, яка допомагає суспільству не впасти у зневіру, а надає сенс і надію навіть у найважчі моменти історії.

