Назва образу пов’язана із містом Бар, що на Вінничині. З XVII століття цей образ перебував на Поділлі в Барському чоловічому православному монастирі. Але монастир розорили поляки.

В XVIII столітті уніатські ченці відродили монастир у самому місті Барі. Головною святинею монастиря була ікона Богородиці візантійського письма. В 1837 році Барський уніатський монастир став православним. Після численних зцілень і чудесної допомоги по молитві до Богоматері «Барська» ікона стала відома.
В 30-х роках ХХ сторіччя Свято-Покровський, на той час уже жіночий монастир був закритий, а його насельниці вигнані. Чудотворний образ черницям монастиря вдалося врятувати. Черниці Серафима, Амвросія й Гавриїла сховали ікону під підлогою будинку, де вони оселилися після закриття монастиря. Під спудом древній образ перебував до 90-х років ХХ століття.
Останньою охоронницею чудотворної святині стала матінка Гавриїла. По старості вона вже не мала сил укривати ікону, тому віддала її протоієрею Володимиру Мінаєву.
У селищі Дачне на Одещині древню святиню встановили в окремій кімнаті будинку о. Володимира, де вона замироточила. У 2000 році ікону привезли в місто Бар в Свято-Успенський собор, де її встановили в особливому кіоті біля іконостасу.

Пресслужба Андріївської церкви