Митрополит Епіфаній розділяє роздуми з вірними про п’ять років історії Автокефальної Української Православної Церкви, відзначаючи початок із історичного Об’єднавчого Собору. Зосереджуючись на понятті єднання, він висвітлює успіхи, ріст та духовні виклики, які допомогли Церкві стати незаперечною частиною життя українського народу.

Шлях до Єдинства: Перемоги, випробування та єднання під керівництвом Митрополита Епіфанія

Єднання – це основа, це найкращий початок для доброї справи, це ключ до успіху і перемог. Цю істину підтверджують і цих п’ять років якісно нового буття Української Церкви. Адже почалося воно саме з об’єднання – з історичного Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 року, де з трьох гілок до того тривалий час поділеного українського православ’я було утворено єдину Помісну Українську Православну Церкву.

На правильному ґрунті постала наша Церква. Відкрита, правдива, близька до кожного, рідна – такою вона є і буде. Православна Церква України почала свій шлях з єднання, і не лише архієреїв та священнослужителів, а й мільйонів вірян, які прагнули духовної незалежності і соборності. Неможливо забути ті щирі почуття добра, єднання, вдячності й підтримки, які вирували в той знаковий грудневий день на Софійській площі. Тоді тисячі людей кілька годин у молитві очікували позитивних новин від рішення Собору. І Господь дарував всім нам справдження цієї мрії.

Саме єдність дозволила нашій Церкві утвердитися, збільшитися і зміцніти. За цих 5 років ми досягли багатьох добрих плодів. Але найважливіше те, що Православна Церква України утвердилась як відкрита Церква українського народу. Церква, яка з народом і в дні перемоги, і в дні випробувань, в радості та в горі. Церква, яка поруч як порадник, як друг, як наставник і пастир. Церква, про яку наш мирянин, священник чи архієрей, не соромлячись, може сказати: «Це – моя Церква!».

Ми є духовним щитом нашого народу і разом з ним, єдиною потужною силою, протистоїмо нашому ворогу. Ми разом повинні і будемо долати всі виклики, як внутрішні, так і зовнішні, бо Церква є душею українського народу, без якої наша держава, як тіло без душі, не може існувати.

Тож бажаю всім нам, повноті єдиної Помісної Української Православної Церкви й надалі зберігати правдиву єдність, мати справжню однодумність між собою, «щоб усі ви – як навчає апостол Павло – говорили одне i не було мiж вами роздiлення, а щоб ви з’єднанi були в одному розумiннi та в однiй думцi» (1 Кор. 1: 10).