9 квітня у Вербну Неділю у Ставропігії Вселенського Патріархату в Україні – Андріївському храмі Екзарх Вселенського Патріарха єпископ Команський Михаїл звершив Божественну Літургію у співслужінні диякона Івана Петрущака з нагоди свята Входу Господнього в Єрусалим.

Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, вбитих загарбниками. Також звершено таїнство хрещення над маленьким немовлям, яке отримало ім’я Софія.

У своїй проповіді, єпископ Команський Михаїл звернув увагу на те, що Вхід Господній в Єрусалим є сумним святом, оскільки Господь іде на страждання. Хоча щойно люди радісно вітали Христа, вони незабаром відвернуться і відречуться від Нього.

Однак, архієрей також наголосив на тому, що Господь не прислуховувався вигуків, що люди кричали “осанна!”, тому що знав їхню ціну.

Єпископ Михаїл згадав на проповіді про воскрешення Лазаря та те, як люди не помітили, що сестра Лазаря помазує Господа дорогоцінним миром, готуючи Спасителя до погребіння.

Екзарх зауважив, що свято Входу Господнього в Єрусалим має глибокий сенс, і що нам необхідно усвідомлювати відповідальність за наші дії, особливо коли ми радіємо Господу. Євангеліє дає нам інструкцію, як вести себе у житті, і як ставитися до Бога і до інших людей. Це повинно бути основою нашого життя, і коли ми дотримуємося цієї інструкції, ми не помилимося, бо вона дається нам Духом Святим і не має людських упереджень та вад.

Свято Входу Господнього в Єрусалим нагадує нам, що ми повинні бути вдячними за Жертву, яку приніс за наші гріхи Господь Ісус Христос, і що ми повинні жити гідно, щоб гідно зустріти і святкувати Світле Христове Воскресіння, підсумував єпископ Команський.

Повний текст проповіді нижче.

«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Сьогодні, дорогі друзі, ми з вами відзначаємо свято входу Господнього в Єрусалим. Сумне свято. Здавалось би, щойно ми чули, як радо люди вітали Господа Ісуса Христа люди, як вони Його вшановували, як співали Йому осанну, тобто “хай буде благословенний Той, Хто йде в Ім’я Господнє”, але свято це сумне. Чому? Тому що Господь іде на страждання. Наступає страсний тиждень. Усі ці події ми з вами неодноразово чули, коли Господа продадуть, розіпнуть, обплюють, відречуться і в більшості це будуть робити ці самі люди, які щойно співали Йому: “Осанна”.

Отже, Христос воскрешає Лазаря. Збирається велика вечеря, велика гостина з того приводу. Навіть тут Господь ламає всі рамки. Ми знаємо, що збирається сумна гостина, коли хтось помирає. Але Лазар воскрес. Господь Його воскресив. Люди зібралися відсвяткувати це. І що ми бачимо. Чим займаються учні, чим займаються люди? Минулої неділі ми з вами читали, одні учні ділили місця в Царстві Небесному, хто буде перший, хто буде другий. Інші переймаються, як Іуда, про гроші. І ніхто не звертає уваги про те, що Христос каже: “Я йду на смерть”.

Сестра Лазаря помазує Господу дорогоцінним миром ноги. І Він каже: “Вона приготувала мене на погребіння”. Але цього ніхто не помічав. Всі радуються, що Господь приходить в Єрусалим. Посадили Його на віслюка, люди стелять одежі, кладуть пальмове гілля під ноги віслюка. Всі радіють. Фарисеї прийшли для того, щоб познущатись з Нього і заборонити це радісне дійство. І більшість дійшли думки, що треба вбити не тільки Спасителя Господа Ісуса Христа, а щей Лазаря. Бо, мовляв, багато людей бачать його воскреслим і вірять в Спасителя – Сина Божого.

Хіба Господь не знав що відбудеться? Хіба Господь не знав, що ті самі люди, які сьогодні кричать “осана!”, через кілька днів будуть кричати перед Пилатом: “візьми, розіпни Його”? Звісно знав. І Він не сприймав серйозно ось ті вигуки, тому що знав їхню ціну. Але Господь, не зважав на думку на думку людей, не зважав, що про нього думали. Він прийшов, для того, щоб звершити Спасіння світу. І отже, як би Його не зустрічали, чи радісно, чи паплюжили Його, Він все одно робив те, для чого Він прийшов. І ось саме таке ставлення Господа, як і до похвали, так і до зневаги, навчає нас правильно ставитись до подібних речей. Пам’ятаючи, що навіть, якщо ми сьогодні славетні, якщо ми спромоглися длвершити якусь велику справу і нам можуть співати, нас можуть хвалити, всілякі добрі слова казати. Та через кілька днів, думка людей може змінитися і можна почути на свою адресу жахливі речі, які ще кілька днів, не вірилось, що може бути таке взагалі.

Знову і знову в це сумне свято, бо Господь іде на страждання, ми з вами вчимось здоровому мисленню, здоровому мисленню у Христі. Щоби не спокушатись на принади світу цього. Щоби здоровим мисленням ставитись, як і до похвали, так і до зневаги. І повертаючись до цього, знову ж таки, Господь дає нам Себе. Господь дає нам Євангеліє, як вимір і еталон поведінки, віри, життя.

Якщо житимеш по Євангелію, мовляв, то неважливо, що кажуть про тебе люди. Головне, що каже Господь. Якщо живеш по Євангелію – не помилишся. Чому? Бо Євангеліє звіщено Духом Святим. Воно не має людських упереджень. Немає, якихось схильностей до певного гріху, чи помилок.. Є чітка вказівка, можна сказати інструкція, дозволю собі вжити таке слово, про те, як жити, як ставитись один до одного, як вибудовувати свої взаємовідносини і ставлення до Бога.

Отже, дорогі друзі, пам’ятаймо, що кожне свято, ми святкуємо не просто, як добру традицію. От сьогодні добра традиція – приходити з гіллям, верб, бо в нас пальми не ростуть, нажаль, бо так, взагалі то з пальмами потрібно приходити. Ми приходимо із вербою, зіллям, для того, щоби долучитись і співати Осанну Господу Ісусу Христу. Але пам’ятаймо, що від нас залежить, чи виходячи з храму своїм життям, яке не відповідає Євангелію, чи не будемо ми невдовзі казати: “Візьми, візьми, розіпни Його”.

Отже, свято Входу Господнього в Єрусалим, це не добра традиція прийти і посвятити зілля, це нагадування нам про те, що ми з вами є серед того натовпу, який сьогодні вітає Господа, Який в’їжджає в Єрусалим. Ми вітаємо Його, радіємо, але повинні пам’ятати, що Господь іде розпинатись. Господь іде помирати і за наші гріхи. За кожного з нас без виключення. Тобто для кожного з нас прийшов Господь. І ми покликані жити так, щоби бути вдячними за цю Жертву, за те, що Він зробив для всього роду людського і для нас особисто, і тоді ми гідно побачимо і гідно будемо святкувати Світле Христове Воскресіння. Адже, напевно, такої зневаги, такої самотності, останвленості, яку пережив Христос, ніхто з людей не переживав.

Ми пам’ятаємо, що навіть на Хресті, в п’ятницю почуємо, Він по людській Своїй природі закричить: “Боже, Боже, нащо ти мене залишив?”. Так от, не залишаймо Господа. Приходьмо до Нього, живімо з Ним, будьмо з Ним, тоді і будемо дійсно радіти від світлого Христового Воскресіння. Отримаємо цей дарунок в нашому житті і в наших серцях.

Хай Господь береже, укріпляє всіх нас. Ніколи не залишить нас, щоб ми завжди жили здоровомислячим, християнським життям, віруючим життям. Не просто виконуючи якісь приписи, зовнішні обряди, а щоб життя наше базувалось і було сповнене віри, було сповнене бажання жити по тому, як заповідає нам Христос. А Христос ніколи нас не залишить, ніколи нас не осоромить в нашій надії, в нашій вірі і завжди буде допомогати нам. Амінь. Зі святом вас.