Релігійна свобода в Україні має тепер власну ювілейну дату. 16 липня 2026 року в Києві відзначили 30-річчя Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Урочисте засідання очолив черговий головуючий — Блаженнійший Митрополит Епіфаній. За одним столом зібралися православні, греко-католики, римо-католики, протестанти, юдеї та мусульмани. Завершилося свято спільним співом духовного гімну «Боже Великий, Єдиний».

Андріївська церква є ставропігією Вселенського Патріархату — Церкви, яка історично підтримує міжправославний і міжхристиянський діалог. Саме тому тема релігійної свободи та взаємної поваги між громадами є невід’ємною складовою її місії.

Релігійна свобода в Україні в умовах війни

Війна зазвичай звужує свободи. Держави воєнного часу схильні до уніфікації та контролю. Україна пішла іншим шляхом. Четвертий рік повномасштабної війни — і всі релігійні традиції країни живуть повним життям. Моляться, служать, допомагають війську та постраждалим. Український релігійний ландшафт нагадує сад, який цвіте під обстрілами. Ювілейне засідання зібрало поруч рабина, муфтіїв, єпископів і пасторів. Напередодні делегація Всесвітньої ради Церков засудила російське використання релігії для виправдання агресії. Контраст промовистий: там віра стала зброєю держави, тут — простором свободи.

Чому релігійна свобода в Україні стала прикладом для світу

Міжрелігійні ради існують у багатьох країнах світу. Але українська модель має рідкісне поєднання ознак. Рада об’єднує весь спектр — від православних до мусульман і юдеїв. Рішення ухвалюються консенсусом, без домінування жодної традиції. Цій співпраці вже тридцять років, і вона не зупинилася навіть у війну. Навіть Всесвітня рада Церков об’єднує лише християн. Саме тому досвід української Ради Церков дедалі частіше привертає увагу міжнародних партнерів. Генеральний секретар ВРЦ доктор Джеррі Піллей був серед гостей ювілею.

Духовна дипломатія свободи

Цього тижня Київ уже показав світові мову культурної дипломатії. Європейські лідери читали її у стінах Києво-Печерської лаври. Ювілей Ради додав до неї другу мову — духовну дипломатію свободи. Спадщина свідчить про минуле, а свобода — про сьогодення. Релігійна свобода в Україні стала аргументом, який неможливо підробити. Його не виголошують з трибун — його показують за спільним столом. Саме тому світ приїздить до Києва дивитися, а не лише слухати.

Братолюбство як богослов’я

Псалмоспівець вигукує: «Оце яке добре та гарне яке — пробувати братам однокупно!» (Пс. 132:1). Братолюбство — не дипломатична ввічливість, а заповідь. Тридцять років Ради — це тридцять років вправляння у цій заповіді. Наша церква як ставропігія Вселенського Престолу бачить у цьому і власне покликання.

Константинопольська традиція століттями вчила: єдність не вимагає однаковості.

Київ сьогодні втілює цю науку щодня.

«Боже Великий, Єдиний»

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої даски й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Молитву-гімн написали Олександр Кониський і Микола Лисенко наприкінці ХІХ століття. «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!» — просили вони для бездержавного народу. Нині ці слова співали разом християни різних традицій. Поруч стояли юдеї та мусульмани, які моляться Єдиному своїми мовами. Спільне виконання цього духовного гімну стало символом подяки Богові та молитви за Україну.