Вивчення значення фрази Ісуса Христа “Віддайте кесареві, а Боже – Богові” у контексті взаємовідносин політики та релігії. Як ці слова формують ставлення до державної влади та віри в історії християнства.

Аналіз біблійної фрази, яка визначила відносини між вірою та державою

Упродовж двох тисячоліть цією біблійною фразою прагнули обґрунтувати відносини між державною, світською владою і релігією. Її по-різному інтерпретували, а іноді, вирвану з контексту, навіть використовували як маніпуляцію. Спробуємо розібратися: чому саме так промовив колись Господь Ісус Христос і що означають Його слова.

В Євангелії ми зустрічаємо цей епізод. Як відомо, здається не минало й дня, щоби фарисеї і книжники, члени Синедріону не продумували, як «підловити» Ісуса Христа, аби Його засудити і погубити. У своїх нечестивих прагненнях вони пішли навіть на змову зі своїми супротивниками, ненависними їм іродіанами, прихильниками царя Ірода.

Справа в тому, що коли Юдея була підкорена римлянами, то юдеї не сприймали обов’язку сплати податків римському кесареві. Іродіани та фарисеї мали щодо цього протилежні думки: іродіани стверджували, що це є законна повинність, а противників цієї думки вважали бунтівниками і засуджували. Фарисеї ж, навпаки, вважали, що юдеї, як народ Божий, повинні, на відміну від язичницьких народів, платити лише одну данину – Богові на Його храм, і що платити податки римському кесареві, ідолопоклоннику, це значить ображати істинного Бога.

Але тут хитрі фарисеї вирішили використати іродіанів, підіславши їх до Христа з питанням: «Як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?» (Мф. 22: 17). Розрахунок їхній був підступним: якщо Ісус Христос скаже, що податок платити дозволено, то фарисеї проголосять, що Він зрадив народу Божому і таким чином спростують в Його особі гідність Месії і підірвуть народну довіру до Нього. Якщо ж скаже, що платити кесарю «не годиться», то іродіани донесуть на Нього римському правителю як на бунтівника та засудять Його до смерті. Фарисеї хотіли чужими руками позбавитись Христа.

Лукаво, улесливо починають говорити до Христа підіслані фарисеями їхні учні з іродіанами: «Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?» (Мф. 22: 16 – 17). «Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри? Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. І говорить їм: чиє це зображення і напис? Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові. Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли» (Мф. 18 – 22).

Чому Господь Ісус Христос сказав принести динарій? Це була срібна монета, яка дорівнювала денній платні робітника в Юдеї. На ній був зображений цезар Тиверій, який був римським імператором в 14 – 37 роках. З одного боку монети був напис (абревіатурою): «Tiberius Caesar Divi Augusti Filius Augustus» (Тиверій Цезар Август, син Божественного Августа), а на іншій – «Pontifex Maximus» (Першосвященник). Тож сама ця монета для юдеїв була суцільним богохульством: вона прославляла цезаря як «божество», та ще й зобов’язувала язичникам платити податок. Водночас така монета була власністю правителя, бо зображення і напис були аналогом сучасної печатки, посвідченням права на цінний метал, з якого викарбували монету.

Фраза Ісуса Христа: «Віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові» розставила все на свої місця. В прямому сенсі Господь сказав: якщо ви вважаєте, що спілкуватися з язичниками є оскверненням, то віддайте срібло язичника йому назад. Однак відповідь мала і глибший зміст. Спаситель не лише не піддався на провокації фарисеїв, не зловився на «гачок» іродіанів, Він у цій короткій фразі пояснив християнський підхід до питання взаємовідносин політики і релігії, держави і Церкви, світської влади і Бога.

Вони питали: чи годиться платити, Він відповів – віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові. Платити податок – не означає добровільно дарувати, але віддавати належне, це обов՚язок, необхідність, бо законники тоді вчили: «чия монета, того і царство». Тож людям необхідно віддавати людське, належне – апостол Павло пояснює: «Отже, вiддавайте всiм належне: кому податок – податок; кому данину – данину; кому страх – страх; кому честь – честь» (Рим. 13: 7).

Але ні в якому разі «кесареве» не звільняє від Божого, не потрібно обирати – потрібно шанувати і Бога, і державу, виконувати закон Божий і закон людський. Бо ніяке зовнішнє підпорядкування не заважає нам мати всередині себе духовність, совість, свободу, віру. До речі, ця фраза Ісуса Христа є революційною і з тої точки зору, що схваленням сплати податків Риму Він підносить християнство над державами і кордонами, не вимагаючи від вірян визнавати тільки ті держави, які формально перебувають в союзі з істинним Богом (подібно до Ізраїлю у Старому Завіті). Християнство не прив’язане до однієї конкретної держави чи народу і здатне до поширення навіть в умовах зовнішньо абсолютно несприятливих.

А загалом, «віддавати Боже – Богові» що означає? Що належить Богові? Все. Бо все Ним створене – і ця земля, і все, що наповнює її. Апостол Павло запитує: «Що ти маєш, чого б не одержав?» (1 Кор. 4: 7). Бог дарував нам розум і серце, таланти і можливості, волю і свободу, різні земні блага – тож маємо використовувати їх на виконання заповідей Божих, на благо ближнім, а відтак – і на славу Божу.