Постановою №52 надано благословення для використання трьох нових текстів, що відкривають двері участі мирян.

Від ритуалу до суспільної молитви — що змінює Церква

07 листопада 2025 р. на засіданні Священного Синоду ПЦУ ухвалено рішення №52 «Про надання благословення на використання богослужбових текстів», яке відкриває для громад і вірян нові форми духовного життя.

Зокрема, дозволено використання таких текстів:

– акафіст Пресвятій Богородиці на честь ікони «Вишгородська»;

– молитва на освячення принесених до храму свічок, єлею, ладану та вина;

– молитва за український народ.

У час, коли країна переживає важкі випробування – як зовнішні, так і внутрішні – рішення Синоду має подвійне значення: воно не лише збагачує церковне богослужіння, а й формує важливий жест духовної солідарності. Запровадження молитви «за український народ» прямо віддзеркалює те, що Церква не лише творить богослужбову красу, а також молитву-захист у політичному й соціальному просторі.

Акафіст до ікони «Вишгородська» повертає увагу до місцевої святості, коріння православ’я в Україні і прагнення до духовної укоріненості. Молитва на освячення принесеного до храму символізує участь мирян у богослужінні – через дари, через прихід особистої матеріальної та духовної пожертви.

Глибше переживання богослужбового життя. Ухвалені тексти створюють нові можливості для участі мирян у служінні — не просто як слухачів, а як активних учасників: приносити свічки, єлей, вино, ладана і брати участь у їх освяченні.

Єдність у молитві за народ. Молитва за український народ створює спільну духовну платформу для всіх громад ПЦУ — в час, коли єдність церковна і національна потребує озвучування.

Підкреслення місцевої святині. Усвідомлення святості української землі і її історичного пам’ятання через ікону «Вишгородська» допомагає зміцнювати ідентичність помісної Церкви.

Символічний жест у час кризи. В умовах війни й випробувань партитура богослужіння набуває особливого значення: це не лише «ритуал», а духовна зброя — за словами багатьох пастирів, «молитва, яка захищає».

Проте, як кожне нововведення, це рішення супроводжується питаннями: чи матиме потрібну пастирську підготовку клір і миряни для глибокого ознайомлення з новими текстами? Чи не стануть вони символічним «декором», а не живою молитвою? Чи зможуть громади активно включитися, чи лишаться лише окремими ініціативами?

Також важливо, щоб використання молитви «за український народ» не обмежилося одним днем служіння, а стало регулярною частиною духовного життя — і щоб ця молитва дійсно виражала єдність, а не лише формальну акцію.

Рішення №52 Священного Синоду ПЦУ — це крок уперед: крок до участі, до глибшої молитви, до єдності в час викликів. Воно показує, що Церква свідомо реагує на потреби як богослужбового життя, так і національно-духовного поля. Але результат цього кроку залежатиме від того, наскільки живою стане молитва — не лише на папері, але в серцях і ділах громад. Якщо громади приймуть його із вірою і відповідальністю — тоді нові тексти стануть справжнім даром, який об’єднує й надихає.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України