Протоієрей Олександр Ліщук ділиться вражаючими подробицями про свої вражені пережитих атаках у рідному Маріуполі. Він висвітлює наслідки бомбардувань, зокрема авіаударів та ракетних атак, а також описує страшний день, коли танк руйнував будинок його матері. Ліщук та його родина вдалося вижити та переселитися до Київщини, де вони активно працюють над відновленням храму та моляться за мир та перемогу України.

Священник Олександр Ліщук розповідає про жахливі моменти військових атак та втечі від окупантів

Він тричі намагався втекти з рідного Маріуполя мінним полем, але зазнав переслідування від окупантів. А точніше – від московських попів. Священник Олександр Ліщук розповідає: щойно росіяни зайшли у його рідний Маріуполь – почалося справжнє пекло.

– Практично все місто було без світла, без води, без газу. Набирали воду де могли: з моря і калюж, – пригадує священник.

Він бачив усе – авіанальоти, ракети, удари артилерії. Та найстрашнішим був день, коли танк влучив у будинок його матері.

– Коли ми приїхали до мами, я побачив велику вирву в під’їзді, частини тіла лежали біля під’їзду – там стояло три людини і їх розірвало просто на шматочки. Прибігли до квартири мами, а її там немає, – розповідає протоієрей Олександр.

На щастя, жінці вдалося вижити – врятувало укриття. Вирішили – варто тікати з міста. Тим більше, що Олександра та його родину переслідували російські окупанти. Бо на 500-тисячний Маріуполь він зостався єдиним священником Православної церкви України, який не переметнувся на бік Московського патріархату. Саме тому окупанти внесли його до списку тих, кого необхідно заарештувати в першу чергу.

Зилишити рідне місто Олександрові з родиною вдалося лише з третьої спроби. Перші два рази потрапляли під обстріли. Тікали зрештою у прямому сенсі мінним полем, дивом ухиляючись від ворожих куль. Нині мешкають на Київщині, у Гостомелі, який росіяни у березні минулого року теж безжально нищили.

Там Олександр став настоятелем одного з храмів – він йому дістався у так званий спадок від московських попів. Громада перейшла в ПЦУ. Прихильники ж патріарха Кирила розбіглися і винесли все цінне, що було, навіть іконостас. Тож пам’ятка XVII століття стоїть з голими стінами та розбитою підлогою.

Нині тут відновлюють усе своїми силами. Щоправда, коштів ані з бюджету місцевої релігійної громади, ані від волонтерів на повноцінний ремонт не вистачає. Аби хоча б відновити іконостас та полагодити підлогу, яка провалюється, потрібно понад мільйон гривень. Сума – непідйомна. Тому потребують допомоги небайдужих. Кожна копійка – на вагу золота. А поки чекають на допомогу, продовжують ремонтувати все власноруч. І, звісно ж, моляться за перемогу України.