Дорога до власної Церкви: український православний вибір
Громади по всій країні дедалі частіше роблять крок до Помісної Церкви.
Релігійна ідентичність України в умовах війни
За роки повномасштабної війни українське суспільство пережило глибоку трансформацію — не лише політичну й культурну, а й духовну. Одним із найпомітніших маркерів цих змін стали переходи релігійних громад із Української православної церкви (в єдності з Московським патріархатом) до Православної Церкви України. За офіційними даними Державної служби з етнополітики та свободи совісті, у 2022–2025 роках такий вибір зробили 1378 громад.
За сухою цифрою — тисячі людських історій. Це не адміністративна процедура, а часто довгі збори, гарячі дискусії, голосування, спільна молитва і відповідальність за наслідки. В умовах війни багато вірян по-іншому подивилися на питання духовної приналежності: чи може Церква бути відстороненою, коли країна бореться за життя, чи має вона говорити мовою свого народу і стояти поруч із тими, хто захищає державу?
Найбільша динаміка переходів зафіксована у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Житомирській та Черкаській областях. Саме тут громади найчастіше заявляли, що прагнуть бути частиною Помісної Церкви — такої, що молиться українською, підтримує воїнів і відкрито засуджує агресію Росії. Для багатьох парафій це стало продовженням громадянської позиції, висловленої ще на Майдані та в перші дні вторгнення.
Водночас реальність залишається складною. Станом на 1 січня 2025 року в Україні все ще існує понад 10 тисяч релігійних організацій УПЦ. Це означає, що процес не завершений і не може бути зведений до примусу або кампаній тиску. Ключем до єдності залишаються пастирський діалог, повага до сумління людей і спільна молитва за країну.
Українське православ’я нині проходить випробування зрілістю. Вибір кожної громади — це не лише про канонічну юрисдикцію, а про відповідь на запитання: з ким ти в годину темряви? І саме ці тисячі тихих, але відповідальних рішень формують обриси майбутньої Помісної Церкви України.