Преподобний Ісидор Пелусіот жив у IV-V століттях. Родом з Александрії. Виріс в середовищі благочестивих християн. Він був родичем Феофіла, архієпископа Александрійського, і його наступника святого Кирила.

Ще хлопцем він покинув мирське життя і віддалився до Єгипту на Пелусіотську гору, яка стала місцем його чернечих подвигів. Духовна мудрість і строгий аскетизм преподобного Ісидора у світлі грунтовної обізнаності і природного знання людської душі дозволили йому в стислий час здобути пошану і любов ченців. Вони вибрали його своїм настоятелем і звели в сан пресвітера.

Наслідуючи приклад святителя Івана Златоустого, якого йому довелося бачити і чути під час подорожі до Константинополя, преподобний Ісидор присвятив себе переважно християнській проповіді, тій «практичній філософії», яка, за його власними словами, є «основою будівлі і самою будівлею», тоді як логіка «є його прикраса», а «споглядання — вінець».

Він був учителем і безвідмовним порадником для всіх, хто звертався до нього за духовною підтримкою – чи то проста людина, вельможа, єпископ, патріарх Александрійський або сам імператор.

Після нього залишилося близько 10000 листів, з яких до нас дійшло 2090. Велика частина цих листів містить глибокі за Богословською думкою і разом етично повчальні тлумачення Священного Писання. Тут преподобний Ісидор виступає як кращий учень святителя Івана Златоустого.

Любов і відданість преподобного Ісидора святому Іванові Златоустому виявилися в рішучих діях в захист святого Івана під час гоніння на нього імператриці Євдоксії і архієпископа Феофіла. Після смерті святителя, преподобний Ісидор переконав наступника Феофіла, святого Кирила Александрійського, вписати ім’я святого Івана Златоустого в церковні диптихи як ісповідника.

За ініціативою преподобного Ісиора було скликано III Вcленський Собор у Єфесі (431), на якому було засуджено псевдовчення Несторія про Особу Ісуса Христа.

Преподобний Ісидор досягнув глибокої старості і помер близько 436 року.

Церковний історик Євагрій (VI століття) про преподобного Ісидора пише, що «життя його здавалося всім життям ангельським на землі».