Відео

День Гідності та Свободи

Виступ Президента України Петра Порошенка на урочистому заході з нагоди Дня Гідності та Свободи:

Дорогі співгромадяни! Дорогий Український народе!

Я багато разів чув «Оду радості» – гімн Європейського Союзу. Але зараз, сидячи в цьому залі, мені спало на думку, що це найкраще виконання цього гімну, яке ми чули. Коли він виконується студентами,  які 21 листопада після злочинного рішення тодішньої української влади й українського уряду, прийняли рішення, що саме від них все залежить і вони не згодні.

Сьогодні виповнюється три роки, як перша група нескорених – наголошую тоді, було прийнято рішення, що там не буде політиків – вийшла на холодний граніт у центрі української столиці. Вони мали дуже прості вимоги, вони не вимагали підвищення зарплат чи пониження податків. Їхні вимоги були дуже лаконічними – підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом і не блокувати природній рух нашої держави України до Європи. Саме тому цей історичний Майдан отримав назву Європейський.  А Революція Гідності підвела риску і під російсько-радянським минулим, і під пострадянським періодом. Вона встановила чітку демаркаційну лінію і в просторі, і в часі. Позначила виразний кордон, який відділяє і віддаляє наш українській, європейський світ від їхнього «русского мира».

За три роки після Євромайдану ми зазнали болючих випробувань. Ми втратили найкращих. Ми пережили чимало розчарувань. Але через те, що знаємо, що країна на правильному шляху, у нас ніколи не опускалися і не опускаються руки. Віра й надія міцнішають,  мудрість стає глибшою. А набутий досвід гартує і не залишає сумнівів в нашій з вами перемозі. Сьогодні Україна та Європа значно ближчі одна до одної, ніж три роки тому. Це означає, що плани й вимоги Євромайдану втілюються в життя.

В цей четвер я вирушаю до Брюсселя на саміт Україна – ЄС. Наголошую, що наша країна виконали 144 пункти Плану дій з візової лібералізації, чим довела всьому світові нашу спроможність впроваджувати євро-орієнтовані реформи будь-якого рівня складності. Наголошую, що, в першу чергу, ці реформи потрібні нам, українцям, і не лише для отримання безвізового режиму, а для зміни країни і перетворення її на європейську державу. Саме ми з вам за цей час повністю перебудували міграційну та прикордонну системи, створили основу антикорупційної інфраструктури, тощо. Дуже добре, що відбувається те, у що багато хто вже не вірив. Минулого тижня Рада Євросоюзу одностайно ухвалила рішення, яким визнала повне виконання Україною всіх зобов’язань. Рада Євросоюзу задекларувала політичну волю Союзу та всіх його членів надати Україні безвізовий режим і включила, нарешті, «зелене світло» на цьому шляху.

У його впровадженні, крім дуже практичної цінності для мільйонів українців, без віз, лише по українському біометричному паспорту подорожувати по Європі, криється ще глибокий символізм. Цей символізм знаменує подальше зближення України та Європейського Союзу. Дивлячись на ці кадри з Євромайдану, отримуючи соціологічні опитування сьогодні, можемо сказати – Україна є найбільш єврооптимістичною країною в Європі. Коли в окремих країнах Євросоюзу панує євроскептицизм – нехай вони у нас вчаться як любити Європу, як боротись за  європейські цінності і як реформувати державу. Скасування візового режиму є падіння ще одного бар’єру в нашому єдиному цивілізаційному просторі.

Як я вже вчора доповідав у телевізійному зверненні до співвітчизників з нагоди Дня Гідності та Свободи, мої переговори з лідерами інституцій та держав-членів Європейського Союзу дають підстави прогнозувати, що буде знайдено і взаємоприйнятний компроміс між Україною, Євросоюзом та Нідерландами. Це те, чого вимагали  студенти на Майдані. Ми її підписали влітку 2014 року і завершили процес ратифікації і жоден євроскептицизм не зупинить ратифікацію нашої Угоди. Я сподіваюсь, що найближчим часом цей процес ратифікації завершиться. Решта 27 країн це зробили давно. І я дуже дякую всім країнам за таку рішучу підтримку України.

Я наголошую, що Угода вже почала давати результат. Частка Європейського Союзу в нашій зовнішній торгівлі складає вже зараз 41%. Ринок ЄС потроху починає компенсувати той колосальний удар по українській економіці, соціальній сфері та рівню життя, який завдала нам Росія – тим, що розпочала війну, і в рамках гібридної війни закрила доступ українським товарам на свій ринок і блокувала транзит в інші країни.

Від самого початку російської агресії проти нас, українців, на Сході нашої держави і в Криму, наша держава відчуває солідарну підтримку демократичного світу, в першу чергу країн Великої сімки та Європейського Союзу. Я щиро вдячний лідерам Сполучених Штатів, Німеччини, Франції, Великої Британії, Італії та Іспанії за ухвалене днями рішення продовжувати санкції щодо Росії до припинення агресії проти України. Сподіваюсь, що такий підхід буде покладено і в основу чергового рішення Ради Європейського Союзу щодо продовження дії секторальних та економічних санкцій проти Росії.

15 листопада комітетом Генасамблеї Організації Об’єднаних Націй був підтриманий, ініційований нами і підтриманий в якості ко-спонсорів ще багатьма державами – нашими партнерами, проект резолюції про ситуацію з правами людини в Криму. Вперше в офіційних документах ООН Росія названа тим, ким вона є насправді – державою-окупантом, а Крим та Севастополь – тимчасово окупованою територією. Ще раніше Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила документ, в якому ситуація на Сході прямо характеризується як російська агресія проти суверенної незалежної  держави.

Вияви подібної солідарності вже нарешті трапляються автоматично. Так, вони потребують чималих зусиль з боку української дипломатії. Російський авторитарний режим, який «замочив в сортирі» демократію у власній країні, залюбки користається її інструментами для досягнення власних цілей за межами Росії. І, наголошую, не лише в Україні, а й у всій Європі. «Троянські коні Кремля» – так промовисто називається пізнавальна і цікава книжка, яка днями вийшла під егідою Атлантичної Ради.  Дослідження аналізує вплив Москви на політичну ситуацію в цілій низці європейських країн. І там описано, напевно, лише верхівку айсберга.

Крім того, реалізації нашої європейської стратегії перешкоджає і потужний континентальний тренд до посилення ліво- та право-радикальних рухів, які спільними зусиллями їх підривають єдність Європи як таку. А якби було ухвалено рішення створити інтернаціонал популістських рухів, Україна змогла би делегувати до нього одразу кілька парламентських і не менше чортової дюжини позапарламентських сил. Тут ми точно в їхньому тренді.

Я маю, шановні пані та панове, звернути увагу і на ці тенденції, тому що вони, погодьтеся, є достатньо важливими для того, аби ми їх враховували в нашій європейській стратегії.

Ця стратегія має не лише зовнішній вектор, але й вимір внутрішньої європеїзації. Євромайдан, Революція Гідності повернули нас до парламентсько-президентської моделі влади, демократизували і європеїзували нашу політичну систему. За три роки проведено три чесних, прозорих виборчих кампанії. В середньому – по одній на рік, хоча дехто у нас вважає, що треба ще частіше, ще виборів не вистачає.

В умовах зовнішньої агресії я не поступився тиску і не пішов на  впровадження військового стану. Такий крок істотно посилив би повноваження Президента як Верховного Головнокомандувача, Але я думав не про себе, а про країну, про необхідність зберегти і зміцнити все те, що є ознакою європейської культури – систему стримувань і противаг, політичну конкуренцію, права й свободи українських громадян, насамперед свободу слова.

Вражаючим є прогрес у розвитку громадянського суспільства.  Волонтери й активісти своїми діями не лише зміцнюють українців як політичну націю. Вони виконують і важливу функцію вартових демократії. Влада на всіх рівнях відчуває потужний громадський контроль за собою, і адекватно реагує на ключові зауваження.

Але є одна дуже суттєва, головна я би сказав, перешкода, яка не дала поки що більшості українців змоги відчути наше очевидне зближення з Європою. Європеїзація, нажаль, поки що не торкнулася рівня життя. Це єдина сфера, де ми за три роки не наблизилися до європейських стандартів. Сталося це в силу об’єктивних факторів.  Три роки тому ми опинилися без армії і без Збройних Сил. Величезні гроші, вперше більше 5% внутрішнього валового продукту ми вимушені були спрямовувати на сектор оборони і безпеки, на створення нової армії. Сьогодні, хто б не приїжджав до нас, з яких би країн не приходили партнери вони чітко всі відзначають – ви зробили неможливе, створивши нові, якісні, потужні Збройні Сили, які продемонстрували здатність зупинити агресора.

Отже, кожна копійка, яка була витрачена на Збройні Сили України протягом цих трьох років – це було правильно. Це правильні пріоритети для правильної європейської держави.

Звичайно, що нам перешкодило агресивне закриття російського ринку, звичайно зовнішня кон’юнктура, була дуже важка і низка суб’єктивних факторів, як то запізнення з економічними реформами як мінімум на два десятки років, бо більшість цих реформ наші європейські партнери зробили ще на початку 90-х. Але я впевнений, що незабаром ефективність українських економічних реформ відчуватиме більша і більша кількість людей і підвищення рівня життя вже стоїть на порядку денному зараз.

Ще раз і ще раз наголошую: все буде гаразд, якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат, досягнутий такою дорогою ціною.

Наскільки вражаючу єдність демонструє нині суспільство, настільки роз’єднаним та егоїстичним є наш політичний клас. Я абсолютно не відчуваю потреби з огляду на зовнішні обставини регулювати й тримати градус політичної конкуренції в межах розумного. Властиве будь-якій демократичній системі змагання влади, змагання з опозицією, не повинне виливатися у внутрішню війну – війну без правил, яка послаблювала б країну перед зовнішньої загрозою. Що каламутніша вода, то більше шансів, що ворог ловитиме в ній свою рибу.

Весною ми будемо відзначати сто років початку Української національної революції минулого століття. Ще раз і ще раз наголошую – уявіть собі, якби чотири ключові фігури тодішньої епохи, а саме Грушевський, Винниченко, Петлюра, Скоропадський змогли би тоді винести за дужки свої внутрішні розбіжності, і об’єднатися перед зовнішніми викликами… Висновок – очевидний.

Отже, я розраховую на підтримку і з вашого боку моїх зусиль в боротьбі за стратегічну єдність всіх без виключення проєвропейських політичних сил.  Як слушно було зауважено днями на Всеукраїнській раді церков «критика осіб та їхніх дій не повинна перетворюватися на руйнування і знищення самих основ української державності. Критикуючи дії Президента, Кабінету міністрів, Верховної Ради та інших інституцій, потрібно зберігати повагу та підтримувати самі ці інституції – тільки так може працювати демократична країна». Це слова Патріарха Філарета.

Отже, бути відповідальними, не шукати простих відповідей на складні питання, усвідомлювати, що майбутнє України винятково в наших руках, і ніхто крім нас, не зробить нашу країну успішною, сильною  – це є наш обов’язок перед тими, хто майже три роки тому загинув на вулиці Інститутській, поліг від ворожої кулі на Донеччині чи Луганщині, хто помер від ран у військових шпиталях.

Коли Росія напала на Україну, багато хто з героїв Майдану добровольцем, одразу з нашої самооборони тоді пішов на фронт. Сьогодні я особливо хотів би відмітити двох хлопців, які назавжди залишилися вісімнадцятирічними, які були на Майдані за покликом душі. Це вісімнадцятирічний Сергій Табала, кіборг «Сєвєр», родом з Сумщини. Своїм життям заради України, котре він віддав в Донецькому аеропорту, він назавжди увійшов в українську історію. Вісімнадцятирічний волинянин Андрій Снітко під Іловайськом  накрив власним тілом російську гранату, рятуючи побратимів-українців. Я прийняв рішення у день річниці Майдану найвизначніших майданівців, обом – Сергієві Табалі та Андрієві Снітку присвоїти звання Героїв України – посмертно.

Прошу присутніх вшанувати хвилиною мовчання  пам’ять Андрія і Сергія, всіх наших героїв, полеглих на полях російсько-української війни , а також героїв Небесної Сотні, хвилиною мовчання.

Шановні пані та панове!

Хотів би окремо зупинитися на питанні створення Меморіального комплексу Героїв Небесної сотні.

Комплекс не лише фактом свого існування, але і розташуванням, і виглядом має нагадувати про ту високу ціну, яку український народ заплатив за незалежність, свободу і демократію.

Я поділяю і підтримую позицію громадських організацій, зокрема організації «Родина Героїв Небесної Сотні», що цей музей має бути сучасним, дивитися в майбутнє, має бути сформований кращими світовими і українськими митцями і він має бути розташований на земельній ділянці за адресою «Алея Героїв Небесної Сотні».

І якщо треба взяти на себе політичну відповідальність і віддати розпорядження, щоб саме там, на території, яка безпосередньо прилягає до місця загибелі активістів під час Революції Гідності, я цю політичну відповідальність беру на себе і віддаю розпорядження, щоб питання виділення земельної ділянки, яке досі не вирішувалося, оскільки нібито є кілька судових рішень щодо передачі її в різні роки різним власникам, у тому числі і приватним… Я наголошую, що потрібне політичне рішення, я його приймаю. Меморіал і музей Революції буде саме на Алеї Героїв Небесної Сотні, на колишній вулиці Інститутській.

Я виступаю ініціатором і першим спонсором створення благодійного фонду зі збору коштів для будівництву музею і меморіалу, та проведення міжнародного конкурсу на його найкращий проект.

Щиро сподіваюся, що спорудження цього надзвичайно важливого для нашої спільної справи об’єкта стане по-справжньому всенародною справою. Такою самою, як був наш Європейський Майдан. Майдан, який об’єднав громадян різних верств, поглядів, віросповідань, статків на боротьбу за спільне майбутнє. Спорудження, наповнення і підтримка в подальшому діяльності музею Революції буде логічним продовженням цієї об’єднуючої місії Майдану.

Долаючи величезний політичний, військовий, економічний спротив з боку російського агресора нове українське суспільство наполегливо і невпинно будує власний європейський дім.

Від усього серця вітаю вас з Днем Гідності і Свободи.

Слава учасникам Майдану!

Слава Збройним Силам України і слава Україні!