Великий день Першої річниці!
Рівно рік тому на Фанарі Вселенським Патріархом Варфоломієм — справжнім духовним опікуном і батьком української християнської традиції, який протягнув руку допомоги й інституційного сприяння в один з найвідповідальніших та критично важливих періодів української історії, — було підписано Томос про дарування автокефалії Українській Православній Церкві!
Це віха, до якої Українська Церква, яка так само, як і Материнська, має апостольське коріння, йшла більше тисячі років.
Звісно, не все було просто. Треба було:
– накопичити дух і потенціал повноцінності;
– звільнитися від комплексів залежності;
– усвідомити власну місію у сучасному контексті і модерних еклезіальних реаліях.
Зрозуміло, що це все треба було вирішувати, готуючи історичний акт і відштовхуючись від знакових моделей суто церковного контексту. Але ще, прямуючи до результату, критично важливо було створити всі необхідні обставини у практичній площині, що також Українській Державі та українському суспільству вдалося вирішити і якнайоперативніше, і якнайуспішніше.
До мене не раз вже зверталися з проханням і пропозиціями в деталях і послідовно описати все, що відбулося протягом року, коли ідея української автокефалії, незважаючи на зовнішній спротив і прямі погрози з боку опонентів, перестала бути теоретичним концептом, а перетворилася на органічний елемент порядку денного у системі стосунків між всіма церквами світового Православ‘я.
Думаю, ще прийде час, щоб про все і про всіх розповісти в деталях і максимальній послідовності.
Але всі повинні пам‘ятати, що коли для українців, задіяних до процесу, зреалізування автокефального потенціалу було природним і очевидним рухом, за плечима якого відповідальність перед десятками поколінь тих, що готували цей історичний акт 2019 року, то для співучасників і співтворців процесу з боку Вселенської Константинопольської Церкви — це був акт одкровення, жертовного діяння і засвідчення перед Богом — маємо живу і досконалу Церкву, рівну серед інших, в якій діє Святий Дух і яка засвідчує сьогодні і назавжди, що традиція Христова не лише не занепала, але й навпаки — розвивається і утверджується!
А тому низький уклін вам — тим, кого згадаємо при цій нагоді, і тим, кого зараз не згадаємо, бо, мабуть, всіх зараз згадати неможливо. Але всіх знає і всім віддячить Господь…
Отож, дякуємо — Ваша Всесвятосте Варфоломію, Ваші Високопреосвященства Архієпископе Elpidophoros, Митрополите Emmanuel, Митрополите Амфілохіє, Архієпископе Daniel Zelinsky, Єпископе Іларіоне, Митрополите Іоане Зізіуласе, Митрополите Варфоломію Самарасе, Архімандрите Charalampy Nichev, диякони Григорій і Ніфонт, а також десятки та сотні тих, без кого цей об‘єктивний процес не був би таким швидким і успішним.
Томос — це досягнення тисячоліття і вклад у Вічність!
Джерело Andrii Yurash