+ ВАРФОЛОМІЙ
МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ,
НОВОГО РИМА І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

ДО ВСІЄЇ ПОВНОТИ ЦЕРКВИ
НЕХАЙ БЛАГОДАТЬ, МИР ТА МИЛОСТЬ ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ У СЛАВІ БУДЕ ЗІ ВСІМА ВАМИ

***

Завершив корисний для душі Великий піст і вшанувавши Страсті та Хрест Господній, ось сьогодні ми стаємо учасниками Його славного Воскресіння, осяяні святом і виголошуючи з невимовною радістю спасительне оголошення: «Христос Воскрес!»

Все, у що ми віримо, все, що ми любимо, і все, на що ми сподіваємось як православні християни, пов’язане з Паскою, з якої все отримує свою яскравість, завдяки якій все тлумачиться і в якій все набуває свого справжнього значення. Воскресіння Христове – це відповідь Божественної любові на страждання та очікування людини, а також на «тугу» творіння, що стогне разом з нами. У Воскресінні було розкрито значення «зробимо людину за своїм образом і подобою» [1] і «Бог побачив усе, що створив, і ось це було дуже добре» [2].

Христос – це «наша Пасха» [3], «воскресіння всіх». Якщо падіння означало призупинення нашої подорожі до «божественної подоби», то у воскреслому Христі шлях до обожнення через благодать ще раз відкритий для «улюбленого Бога». Здійснюється «велике диво», яке зцілює «велику рану», людство. На емблематичній іконі Воскресіння в монастирі Хору ми бачимо Господа слави, який зійшов «до глибин Пекла» та переміг силу смерті, щоб підняти із гробу, вивести із собою прабатьків людства та в них весь людський рід від початку до кінця, як наш визволитель від рабства ворога.

У Воскресінні життя у Христі виявляється як звільнення та свобода. Бо «Христос звільнив нас … для свободи». [4] Змістом, «етосом» такої свободи, яку слід пережити тут так, як належить Христу, перш ніж вона буде вдосконалена в небесному царстві, є любов, досвідчена квінтесенція «нового творіння». «Бо ви покликані на волю, брати; тільки не використовуй свою свободу як можливість для плоті, але через любов будьте слугами одне одного» [5]. Свобода віруючого, заснована на Хресті та Воскресінні Спасителя, – це подорож вгору та до нашого ближнього; це «віра, що працює через любов» [6]. Це вихід із «Єгипту рабства» та різноманітного відчуження, дарована Христом трансценденція замкнутого та стиснутого існування, надія на вічність, що робить людину людиною.

Святкуючи Пасху, ми визнаємо в Церкві, що Царство Боже «вже відкрито, але ще не здійснено» [7]. У світлі Воскресіння земні речі набувають нового значення, оскільки вони вже перетворені і перетворені. Ніщо не просто «дається». Все рухається до есхатологічної досконалості. Цей «нестримний порив» до Царства, який особливо проживається на євхаристичному зібранні, захищає Божий народ, з одного боку, від байдужості до історії та присутності зла в ній, а з іншого – від забуття Господніх слів , що «моє царство не від цього світу» [8], що знаменує різницю між «вже» і «ще не» пришестя Царства, згідно з найбільш теологічним виразом, що «Цар прийшов , Господь Ісус і Його Царство має прийти» [9].

Головною характеристикою даної Богом свободи віруючого є невпинний пульс воскресіння, пильність і динамізм цієї свободи. Його характер як дару благодаті не тільки не обмежує, але насправді виявляє нашу власну згоду на цей дар і зміцнює нашу подорож і наше поводження до цієї нової свободи, яка також містить відновлення наших відчужених стосунків із творінням. Той, хто вільний у Христі, не потрапляє в «земний абсолют», як «решта, хто не має надії» [10]. Нашою надією є Христос, існування, здійснене у Христі, блиск і блиск вічності. Біологічні межі життя не визначають його істини. Смерть – це не кінець нашого існування. «Нехай ніхто не боїться смерті, бо смерть Спасителя звільнила нас. Він утримувався в ньому і знищив його. Той, хто зійшов у пекло, Він зробив пекло в полон» [11]. Свобода у Христі є «іншим творінням» [12] людини, передчуттям і зразком здійснення і повноти Божественної економії «тепер і завжди» Останнього дня, коли «благословенний від Отця» буде жити від людини до людини з Христом, «споглядаючи Його і побаченого Ним, коли вони насолоджуються плодами нескінченної насолоди, що походить від Нього» [13].

Свята Пасха – це не просто релігійне свято, хоча і найбільше свято для нас, православних. Кожна Божественна Літургія, кожна молитва і благання вірних, кожне свято і вшанування пам’яті святих і мучеників, шана священних ікон, «рясна радість» християн (2 Кор. 8:2), кожен акт жертовної любові та братерства, витривалість смутку, надія, яка ніколи не розчаровує людей Божих, – це свято свободи. Всі вони випромінюють пасхальне світло і виділяють аромат Воскресіння.

У цьому дусі, тоді, коли ми прославляємо Спасителя світу, котрий топтав смерть смертю, ми передаємо всім вам – нашим найпочеснішим Братам по всьому Господньому Володінню і нашим улюбленим дітям Матері-Церкви – святкове привітання , оскільки, одним голосом і одним серцем, ми радісно благословляємо з вами Христа на віки.

Фанар, Свята Пасха 2021 р.Б.

+ Варфоломій Константинопольський,
Палкий молитовник за всіх вас до Воскреслого Господа.

[1] Буть. 1:26.
[2] Буть. 1.31.
[3] 1 Кор. 5.7.
[4] Гал. 5:1.
[5] Гал. 5:13.
[6] Гал. 5:6.
[7] Georges Florovsky, Bible, Church, Tradition, Belmont MA: Nordland Publishing, 1972, 36.
[8] Ін. 18:36.
[9] Florovsky, op. cit., 72.
[10] 1 Сол. 4:13.
[11] From the Catechetical Homily of St. John Chrysostom on the holy and glorious Resurrection.
[12] Gregory the Theologian, Ethical Poems 61.
[13] John of Damascus, An Exact Exposition of the Orthodox Faith, IV. 27.

Μήνυμα Οικουμενικού Πατριάρχη για το Άγιον Πάσχα

† Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ
ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ
ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ – ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ

ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ

ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ ΧΑΡΙΝ, ΕΙΡΗΝΗΝ ΚΑΙ EΛΕΟΣ
ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝΔΟΞΩΣ ΑΝΑΣΤΑΝΤΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ

* * *

Τήν ψυχωφελῆ πληρώσαντες Τεσσαρακοστήν καί προσκυνήσαντες τά Πάθη καί τόν Σταυρόν τοῦ Κυρίου, ἰδού καθιστάμεθα σήμερον κοινωνοί τῆς ἐνδόξου Αὐτοῦ Ἀναστάσεως, λαμπρυνόμενοι τῇ πανηγύρει καί ἀναβοῶντες ἐν χαρᾷ ἀνεκλαλήτῳ τό κοσμοσωτήριον ἄγγελμα «Χριστός Ἀνέστη»!

Ὅ,τι πιστεύομεν, ὅ,τι ἀγαπῶμεν, ὅ,τι ἐλπίζομεν ἡμεῖς οἱ Ὀρθόδοξοι συνδέεται μέ τό Πάσχα, ἀπό αὐτό ἀντλεῖ τήν ζωτικότητά του, ἀπό αὐτό ἑρμηνεύεται καί νοηματοδοτεῖται. Ἡ Ἀνάστασις τοῦ Χριστοῦ εἶναι ἡ ἀπάντησις τῆς Θείας ἀγάπης εἰς τήν ἀγωνίαν καί τήν προσδοκίαν τοῦ ἀνθρώπου, ἀλλά καί εἰς τήν «ἀποκαραδοκίαν» τῆς συστεναζούσης κτίσεως. Ἐν αὐτῇ ἀπεκαλύφθη τό νόημα τοῦ «ποιήσωμεν ἄνθρωπον κατ᾿ εἰκόνα ἡμετέραν καί καθ᾿ ὁμοίωσιν» καί τοῦ «καί εἶδεν ὁ Θεός τά πάντα, ὅσα ἐποίησεν, καί ἰδού καλά λίαν».

Ὁ Χριστός εἶναι «τό Πάσχα ἡμῶν», «ἡ ἀνάστασις πάντων». Ἐάν ἡ πτῶσις ὑπῆρξεν ἀναστολή τῆς πορείας τοῦ ἀνθρώπου πρός τό «καθ᾿ ὁμοίωσιν», ἐν Χριστῷ ἀναστάντι ἀνοίγεται πάλιν εἰς τόν «ἠγαπημένον τοῦ Θεοῦ» ἡ ὁδός τῆς κατά χάριν θεώσεως. Συντελεῖται τό «μέγα θαῦμα», τό ὁποῖον ἰᾶται τό «μέγα τραῦμα», τόν ἄνθρωπον. Εἰς τήν ἐμβληματικήν εἰκόνα τῆς Ἀναστάσεως ἐν τῇ Μονῇ τῆς Χώρας, ἀτενίζομεν τόν κατελθόντα «μέχρις ᾍδου ταμείων» Κύριον τῆς δόξης καί καθελόντα θανάτου τό κράτος, νά ἀναδύηται ζωηφόρος ἐκ τοῦ τάφου, συνανιστῶν τούς γενάρχας τῆς ἀνθρωπότητος, καί ἐν αὐτοῖς ἅπαν τό ἀνθρώπινον γένος, ἀπ᾿ ἀρχῆς καί μέχρι τῶν ἐσχάτων, ὡς ἐλευθερωτής ἡμῶν ἐκ τῆς δουλείας τοῦ ἀλλοτρίου.

Ἐν τῇ Ἀναστάσει φανεροῦται ἡ ἐν Χριστῷ ζωή ὡς ἀπελευθέρωσις καί ἐλευθερία. «Τῇ ἐλευθερίᾳ … Χριστός ἡμᾶς ἡλευθέρωσε». Τό περιεχόμενον, τό «ἦθος» αὐτῆς τῆς ἐλευθερίας, ἡ ὁποία πρέπει νά βιωθῇ ἐνταῦθα χριστοπρεπῶς, πρίν τελειωθῇ ἐν τῇ ἐπουρανίῳ Βασιλείᾳ, εἶναι ἡ ἀγάπη, ἡ βιωματική πεμπτουσία τῆς «καινῆς κτίσεως». «Ὑμεῖς γάρ ἐπ᾿ ἐλευθερίᾳ ἐκλήθητε, ἀδελφοί· μόνον μή τήν ἐλευθερίαν εἰς ἀφορμήν τῇ σαρκί, ἀλλά διά τῆς ἀγάπης δουλεύετε ἀλλήλοις». Ἡ ἐλευθερία τοῦ πιστοῦ, τεθεμελιωμένη εἰς τόν Σταυρόν καί τήν Ἀνάστασιν τοῦ Σωτῆρος, εἶναι πορεία πρός τά ἄνω καί πρός τόν ἀδελφόν, εἶναι «πίστις δι᾿ ἀγάπης ἐνεργουμένη». Εἶναι ἔξοδος ἀπό τήν «Αἴγυπτον τῆς δουλείας» καί τῶν ποικίλων ἀλλοτριώσεων, χριστοδώρητος ὑπέρβασις τῆς ἐσωστρεφοῦς καί συρρικνωμένης ὑπάρξεως, ἐλπίς αἰωνιότητος, ἡ ὁποία ἐξανθρωπίζει τόν ἄνθρωπον.

Ἑορτάζοντες τό Πάσχα, ὁμολογοῦμεν ἐν Ἐκκλησίᾳ, ὅτι ἡ Βασιλεία τοῦ Θεοῦ «ἔχει ἤδη ἐγκαθιδρυθῆ, ἀλλά δέν ἔχει ἀκόμη ὁλοκληρωθῆ». Ἐν τῷ φωτί τῆς Ἀναστάσεως, τά ἐγκόσμια πράγματα ἀποκτοῦν νέον νόημα, ἐφ᾿ ὅσον εἶναι ἤδη μεταμορφωμένα καί μεταμορφούμενα. Τίποτε δέν εἶναι ἁπλῶς «δεδομένον». Τά πάντα εὑρίσκονται ἐν κινήσει πρός τήν ἐσχατολογικήν τελείωσίν των. Αὐτή ἡ «ἀκράτητος φορά» πρός τήν Βασιλείαν, ἡ ὁποία βιοῦται κατ᾿ ἐξοχήν ἐν τῇ εὐχαριστιακῇ συνάξει, προφυλάσσει τόν λαόν τοῦ Θεοῦ ἀφ᾿ ἑνός μέν ἀπό τήν ἀδιαφορίαν διά τήν ἱστορίαν καί τήν παρουσίαν τοῦ κακοῦ ἐν αὐτῇ, ἀφ᾿ ἑτέρου δέ ἀπό τήν λήθην τοῦ Κυριακοῦ λόγου «ἡ βασιλεία ἡ ἐμή οὐκ ἔστιν ἐκ τοῦ κόσμου τούτου», τῆς διαφορᾶς δηλονότι μεταξύ τοῦ «ἤδη» καί τοῦ «ὄχι ἀκόμη» τῆς ἐλεύσεως τῆς Βασιλείας, συμφώνως καί πρός τό θεολογικώτατον «Ὁ Βασιλεύς ἦλθεν, ὁ Κύριος Ἰησοῦς, καί ἡ Βασιλεία του θά ἔλθῃ». 

Κύριον γνώρισμα τῆς θεοσδότου ἐλευθερίας τοῦ πιστοῦ εἶναι ὁ ἀσίγαστος ἀναστάσιμος παλμός, ἡ ἐγρήγορσις καί ὁ δυναμισμός της. Ὁ χαρακτήρ αὐτῆς ὡς δώρου τῆς χάριτος ὄχι μόνον δέν περιορίζει, ἀλλά ἀναδεικνύει τήν ἰδικήν μας συγκατάθεσιν εἰς τήν δωρεάν, καί ἐνδυναμώνει τήν πορείαν μας καί τήν ἀναστροφήν μας ἐν τῇ νέᾳ ἐλευθερίᾳ, ἡ ὁποία ἐμπερικλείει καί τήν ἀποκατάστασιν τῆς ἀλλοτριωθείσης σχέσεως τοῦ ἀνθρώπου μέ τήν κτίσιν. Ὁ ἐν Χριστῷ ἐλεύθερος δέν ἐγκλωβίζεται εἰς «γήϊνα ἀπόλυτα», ὡς «οἱ λοιποί, οἱ μή ἔχοντες ἐλπίδα». Ἡ ἐλπίς ἡμῶν εἶναι ὁ Χριστός, ἡ ἐν Αὐτῷ ὡλοκληρωμένη ὕπαρξις, ἡ λαμπρότης καί ἡ φωτοχυσία τῆς αἰωνιότητος. Τά βιολογικά ὅρια τῆς ζωῆς δέν ὁρίζουν τήν ἀλήθειάν της.

Ὁ θάνατος δέν εἶναι τό τέλος τῆς ὑπάρξεώς μας. «Μηδείς φοβείσθω θάνατον∙ ἠλευθέρωσε γάρ ἡμᾶς ὁ τοῦ Σωτῆρος θάνατος. Ἔσβεσεν αὐτόν ὑπ᾿ αὐτοῦ κατεχόμενος. Ἐσκύλευσε τόν ᾍδην ὁ κατελθών εἰς τόν ᾍδην». Ἡ ἐν Χριστῷ ἐλευθερία εἶναι ἡ «ἄλλη πλᾶσις» τοῦ ἀνθρώπου, πρόγευσις καί προτύπωσις τῆς πληρώσεως καί τῆς πληρότητος τῆς Θείας Οἰκονομίας ἐν τῷ «νῦν καί ἀεί» τῆς ἐσχάτης ἡμέρας, ὅτε οἱ «εὐλογημένοι τοῦ Πατρός» θά ζοῦν πρόσωπον πρός πρόσωπον μετά τοῦ Χριστοῦ, «ὁρῶντες αὐτόν καί ὁρώμενοι καί ἄληκτον τήν ἀπ᾿ αὐτοῦ εὐφροσύνην καρπούμενοι».

Τό Ἅγιον Πάσχα δέν εἶναι ἁπλῶς μία θρησκευτική ἑορτή, ἔστω καί ἡ μεγίστη δι᾿ ἡμᾶς τούς Ὀρθοδόξους. Κάθε Θεία Λειτουργία, κάθε προσευχή καί δέησις τῶν πιστῶν, κάθε ἑορτή καί μνήμη Ἁγίων καί Μαρτύρων, ἡ τιμή τῶν ἱερῶν εἰκόνων, ἡ «περισσεία τῆς χαρᾶς» τῶν Χριστιανῶν (Β´ Κορ. η´, 2), κάθε πρᾶξις θυσιαστικῆς ἀγάπης καί ἀδελφοσύνης, ἡ ὑπομονή ἐν ταῖς θλίψεσιν, ἡ οὐ καταισχύνουσα ἐλπίς τοῦ λαοῦ τοῦ Θεοῦ, εἶναι πανήγυρις ἐλευθερίας, ἐκπέμπουν πασχάλιον φως καί ἀναδίδουν τό ἄρωμα τῆς Ἀναστάσεως. 

Ἐν τῷ πνεύματι τούτῳ, δοξάζοντες τόν πατήσαντα θανάτῳ τόν θάνατον Σωτῆρα τοῦ κόσμου, ἀπευθύνομεν πρός πάντας ὑμᾶς, τούς ἐν ἁπάσῃ τῇ Δεσποτείᾳ Κυρίου τιμιωτάτους ἀδελφούς καί τά προσφιλέστατα τέκνα τῆς Μητρός Ἐκκλησίας, ἑόρτιον ἀσπασμόν, εὐλογοῦντες μαζί σας γηθοσύνως, ἐν ἐνί στόματι καί μιᾷ καρδίᾳ, Χριστόν εἰς τούς αἰῶνας.     

Φανάριον, Ἅγιον Πάσχα ,βκα´

          † Ὁ Κωνσταντινουπόλεως 

    διάπυρος πρός Χριστόν Ἀναστάντα 

          εὐχέτης πάντων ὑμῶν.