Дізнайтеся про найвищу дзвіницю України, яка стоїть у серці Києва понад 280 років. Велика Лаврська дзвіниця – творіння інженерної майстерності та архітектурної грандіозності. Зберігши свою стійкість протягом віків, ця монументальна споруда пропонує захоплюючі краєвиди міста та має багату історію, пов’язану зі значущими подіями. Дізнайтеся більше про її унікальні яруси, історичні перипетії та витончену архітектуру.

Майстерність архітектурного дива, що чарує панорамами міста

Майже 280 років височіє в центрі Києва ця дзвіниця. До середини минулого століття вона була найвищою будівлею столиці. Заввишки 96,5 метри Велика Лаврська дзвіниця залишається й на сьогодні найвищою серед усіх дзвіниць України.

Побудована була в 1731–1745 роках, до її появи лаврські дзвіниці були дерев’яними. Остання багатоярусна дерев’яна Лаврська дзвіниця згоріла у великій пожежі в 1718 році. Задовго до цього, ще у 1707 році, гетьман України та меценат Іван Мазепа виділив значні кошти на зведення мурованої дзвіниці, але за його життя встигли лише розпочати закладку фундаменту.

Перший проект цегляної дзвіниці був розроблений архітектором Федором Васильєвим у 1721 році, вона мала бути п՚ятиярусною і 88 метрів заввишки. Однак будівельні роботи розпочали лише через десять років під наглядом іншого архітектора – німця Йогана-Готфріда Шеделя, який значно переробив попередній проект: прибрав один з ярусів і збільшив висоту дзвіниці до 96 м 52 см.

Це був грандіозний на той час «довгобуд», який зводився 14 років. Під керівництвом німецького архітектора працювали майже всі відомі тоді архітектори й інженери, а також понад 600 майстрів-каменярів. Фундамент – гранітний, завтовшки 8 м 52 см і глибиною до 6 м. На будівництво дзвіниці витратили майже 5 мільйонів цеглин та 20 тисяч тонн вапна. Як стверджував сам архітектор, на той час не існувало на теренах тогочасної імперії та й Європи жодної схожої дзвіниці. Коли дзвіницю було зведено, Шедель написав: «Тебе, мій величний витвір, створений завдяки моїй уяві та енергії, радісно вітатимуть наші нащадки».

Дійсно, кілька поколінь українців і багато гостей Києва мали і нині мають змогу милуватися чудовими краєвидами, які відкриваються з цієї дзвіниці. Здолати «лише» 374 гвинтові сходинки – і ви дістанетесь оглядового майданчика, з якого відкривається широка панорама міста. Колись у народі казали: «Хто не піднявся на Лаврську дзвіницю, той не бачив Києва».

Щодо ярусів дзвіниці, то їх чотири. Перший має діаметр 29 м і 8-метрову товщину стін, колись тут знаходився лаврський архів. На другому ярусі, прикрашеному 32-ма римсько-доричними колонами, тривалий час розміщувалася лаврська бібліотека з понад 30 тисячами книг та 429 рукописами. У 1921 році більшовики відібрали фонди бібліотеки, вивезли або розподілили книги між різними книгозбірнями. Третій ярус дзвіниці обрамлений 16-ма колонами іонічного ордеру, тут було розміщено дзвони (наприкінці ХІХ ст. їх налічувалося 12 загальною вагою 96 тонн). На четвертому ярусі з 1903 року працює годинник-куранти. Дзвіницю увінчує позолочена баня і хрест висотою 4,5 м.

Під час Другої світової війни, коли у 1941 році радянські диверсанти підірвали Успенський собор, дзвіниця встояла. Хоч і має нахил від осі на 62 см, але ця монументальна красуня й досі вражає своєю стійкістю і витонченістю.