Як розповідається в Синаксарі (в суботу Сиропусну), візантійський імператор Іраклій (610 – 640) після шестирічної виснажливої війни з перським царем Хозроєм дав обітницю не їсти м’ясо в останню седмицю перед Великим постом. Була здобута перемога. Прийнявши благочестиву обітницю і клопотання царя, Церква ввела це в свій устав.

Будучи підготовчою, сирна седмиця виключає всяку надмірність в їжі. Її значенню суперечить смакота і пияцтво. На порозі тихих великопісних днів душа переживає радісний підйом, щоб потім повніше відчути покаянний настрій. На сирній седмиці вже не відбуваються таїнства вінчання. У середу і п’ятницю не служиться Літургія, в ці ж дні немає посту. На часах вимовляється молитва преподобного Єфрема Сиріна зі схилянням колін. У недільний день цієї седмиці Церква згадує вигнання прабатьків з раю за неслухняність і нестриманість.

Увечері недільного дня здійснюється чин прощення, щоб увійти в спасенні дні посту, перебуваючи з усіма в мирі. Народився цей звичай серед стародавніх єгипетських пустельників, які збиралися в останній день перед постом для спільної молитви. Попросивши один у одного прощення, вони розходилися в відокремлені місця великої пустелі і проводили святу Чотиридесятницю у великих аскетичних подвигах. Ворота монастиря замикалися до Вербної неділі.

Сформований на Київській Русі звичай проводити масляну седмицю з млинцями цілком відповідає особливостям національного благочестя. У ці дні слабшали станові, майнові, посадові відмінності. До столу могли бути запрошені люди незнатні, мандрівники, жебраки. Ходіння один до одного на млинці зближувало родичів, давало зручний привід забути образи і невдоволення, що накопичилися за рік.

Закінчується сирна седмиця прощеною неділею. Увечері – заговини на Великий піст.