У п’яту неділю Великого посту, у Київській Ставропігії, український екзарх Вселенського Патріархату, єпископ Михаїл, звершив Божественну Літургію за чином святого Василія Великого. У своїй проповіді, єпископ Михаїл Аніщенко нагадав про приклад святої Марії Єгипетської та закликав вірян до зміни свого життя та відданості Богу. Також були піднесені молитви за загиблих в бойових діях та їхніх рідних.

Український єпископ Вселенської Патріархії звершив Божественну Літургію та закликає до зміни життя відповідно до Євангелію

Український екзарх Вселенського Патріархату, єпископ Михаїл, відзначив п’ятую неділю Великого посту, звершивши Божественну Літургію за чином святого Василія Великого у Київській Ставропігії. Під час богослужіння були піднесені заупокійні прохання до Бога за полеглих воїнів ЗСУ та мирних жителів, які загинули під час бойових дій.

Після євангельського читання, єпископ Михаїл нагадав про життя святої Марії Єгипетської, яка через своє покаяння змінила своє життя та набула душевного і духовного миру. Владика зауважив, що її життя не є абсолютним шаблоном для всіх, але це приклад відданості Богу, віри та бажання виправлення.

Владика закликав людей дуже ретельно і адекватно дивитись на себе через призму Євангелію, оскільки воно є словом Божим і дає нам приклади того, як потрібно жити. Єпископ підкреслив, що результат в кінці залежить виключно від бажання людини.

Отже, ця Божественна Літургія надала можливість вірянам насолодитись своїм духовним життям та згадати тих, хто загинув в бойових діях та потребує наших молитов. Важливим є той факт, що владика Михаїл наголосив на важливості зміни життя, відданості Богу та наслідування прикладів святих, які надихають нас бути кращими християнами.

Повний текст проповіді нижче.

«В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Дорогі друзі, щойно ми з вами слухали уривок про те, як Господь почав сповіщати своїм учням, що мало відбутись невдовзі. Розказав їм про те, що мало відбутись спасіння світу і що вони йдуть до Єрусалиму – там де мало статись Його розп’яття.

І що ж ми з вами бачимо? Яка реакція учнів? Підходять до нього двоє і кажуть: “Ми хочемо щось від Тебе”. Він каже: “А що ж ви від Мене хочете?”. Вони відповіли: “Щоб у славі Твоїй сісти. Одному праворуч, а другому ліворуч”.

Подивімося, Господь сповіщає їм величезну істину. Він буде страждати, Він буде розп’ятий, Він буде вбитий, а вони ділять крісла в Царстві Небесному. Це людське. Проста людська слабкість, тому що апостоли, ще не мали того Святого Духа, такого дару, якого отримали в П’ятидесятницю. І ми бачимо, що той Святий Дух змінить все. Так, що далі, вони до смерті проповідували Слово Євангелія, не зважаючи, ні на труднощі, ні на небезпеку.

Ми з вами також наближаємося до свята святої Пасхи. Добігає кінця вже цей святий піст і нам слід вже потроху оцінити, що ж цей піст нам приніс. Наскільки ми стали кращими, наскільки ми вдосконалилися, наскільки ми змогли побороти свої пристрасті і гріхи. І в нас є велика й коштовна можливість. Ми можемо не брехати самим собі. Чесно визнати, що в чомусь ми стали краще, в чомусь можливо стали гірші, в чомусь можливо не доробили. Але ще є період до святої Пасхи, який Господь нам дає для того, щоб вдосконалитися далі.

Можливо хтось не постився, то почати в певній мірі, кожному як дає по силі Господь. Можливо хтось не стримував себе від злості і тому подібних речей? Ще є час. Це звісно не означає, що після Пасхи можна про це забути. Але ось такий особливий період посиленої уваги до себе, до свого духовного життя, Церква дає нам на конкретних прикладах. Як сьогодні ми бачили поступали апостоли так, як не треба було поступати. Разом з тим Церква сьогодні пропонує нам приклад преподобної Марії Єгипетської, пам’ять якої ми з вами звершуємо. Ми вже неодноразово читали її життя, але подивімося ще раз на неї, як на святу, одну з багатьох. Але справа в тому, що незважаючи, на те, що святі були такими самими людьми як ми, вони не були небожителями. Святість – це був їх особистий вибір.

Читаючи житіє Марії Єгипетської, ми з вами пам’ятаємо, яке життя вона провадила до свого покаяння. І на яку висоту християнського життя вона піднялась в пості. Це означає, що все залежить виключно від бажання самої людини.

Хіба ж Господь сказав їй знаходитись багато-багато років в пустелі, вдалечині від людей? Ні. Єдине, що Господь їй сказав через одкровення, коли вона покаялась в своєму способі життя: “Іди за Йорданом – знайдеш спасіння”.

Господь не казав їй сидіти роками, чи все життя за Йорданом. Вона могла піти і повернутись через рік, через два. Але покаявшись, пішовши в пустелю за Йордан і почавши там жити, вона набула такого душевного і духовного миру, що вона не вважала за потрібне повертатись в те життя в якому вона жила до того. Бачимо, що це був її особистий вибір. Це не означає, що абсолютний шаблон для всіх. Немає шаблонів. Кожна людина, вона унікальна. Кожне життя є унікальне. Кожного Господь спасає одним Йому відомими унікальним шляхом і способом. Але святі для того нам і дані, щоб ми дивлячись на них дивились на поклик їхньої душі. Не повторювати абсолютно все покроково, що вони робили, але настрій, відданість Богу, віра, бажання виправлення. Ось це повинно слугувати нам з нами прикладом.

І ось сьогодні, на цих двох антиноміях ми можемо ще і ще раз звернути увагу на своє життя. Чи ми вже підносимось у думаках, мовляв – які ми постники, які ми великі молитвеники, які ми великі християнські праведники. Чи ми так, як Марія Єгипетська повинні попросити в Господа і сказати: “Господи, будь милостивий до мене грішної”, бо бачимо багато в собі недоліків. Це не означає, що потрібно виховувати в собі комплекс меншовартості, чи подібні речі. Ні. Церква завжди закликає нас дуже ретельно і адекватно дивитись на себе. Дивитись через призму Євангельську. Адже все, що зроблено людьми, воно не може бути досконалим ідеалом, чи еталоном, бо воно від людей. Кожна людина має свої якісь вади. І ось тільки Євангеліє, як слово Боже, воно не упереджене, воно не пошкоджене, воно не несе на собі відбитку якихось особистих людських слабкостей чи недоліків. Бо то Господь дав Одкровення для кожної людини.
Кожна людина, яка відкриває Євангеліє, вона прочитує його по своєму, для себе, прикладаючи його до свого життя. Але результат в кінці, один і той самий в усіх. Через Євангеліє, Господь наставляє нас, як треба жити. Наставляє нас без лестощів. Говорить нам правду про нас самих і ніби говорить: “Дитино, живи ось так, як заповідано, щоб наблизитись до Мене, щоб уподібнитись, щоби обожитися, в певному сенсі стати подібним Богу”.

Отож дорогі друзі. Вже ми пройшли кілька тижнів святого посту. Ще залишилось два, для того, щоб святкувати світле Христове Воскресіння. Молімося. Продовжуймо намагатись стати кращими, кожного дня. Молімось за тих, хто боронить нас з вами зараз. Хто перебуває на передовій боронячи нас від ворога. І уважніше ставлячись до себе, пам’ятаймо, що мета християнина не в тому, щоб досягти якоїсь мирської слави, багатства чи величі. Це не погано само по собі, але це не є обов’язковим атрибутом. Кожний досягає того, чого він може. Мета християнського життя – подолати свої недоліки, наблизитися до Бога.

Отже, попросімо в Господа сил, попросімо в Господа рішучості й усердя, перш над усе, щоб бачити себе в світлі Євангельському такими, якими ми є насправді. І з чеснотами і з недоліками. Просити в Господа сил і допомоги, для того, щоб виправлятися і для того, щоб це бажання виправлятися в нас не пропадало, а слугувало нам для набуття довершеності і супроводжувало нас протягом усього нашого життя. Амінь.»