Патріарша проповідь на Вселенській Вечірні Архабія Паннонгальма, Паннонгальма, Угорщина (22 вересня 2023 р.)

Поділитись публікацією

Високопреосвященний Архиєпископе і Архигумене Кириле,

Ваші Високопреосвященства, Ексцеленції та Милості,

Улюблені брати і сестри в Господі,

Ми об’єднуємося з вами сьогодні – у цьому величному Архабатстві, духовному серці, розумі та душі Угорщини – щоб ми могли разом шукати любові Бога у Христі Ісусі, це сила і слава, які можуть змінити наш стражденний світ.

Ми прибули до вас із Священного Центру Православного Християнства, Вселенського Патріархату, Святої і Великої Церкви Христової – щоб передати Вам наше благословення та наші невпинні молитви за Ваше духовне здоров’я та зцілення світу.

Незважаючи на те, що ми є маленьким гроном винограду у Господньому винограднику, вино, яке ми приносимо з глибин нашої традиції, є насиченим, плідним і поживним.

Це напій, який «тішить серце людини» («εὐφραίνε καρδίαν ἀνθροπου») [1], тому що він прагне не до війни, а до миру, не до чвар, а до злагоди, не до гордості, а до смирення, і не до ненависті, а до любові.

Таким чином, Матір- Церква Константинополя поширює цю «чашу спасіння» («ποτιριον σοτιρίου»)[2] через всю екумену, у постійній і твердій надії, що логос – послання безмежної Божої любові та милосердя – переможе інституційне темрява, яка впливає і страждає на стільки церков, які відійшли від суті Євангелія в марних пошуках земних нагород.

Наша присутність у ці дні в Угорщині є знаком нашої беззастережної прихильності та поваги до християнських традицій цієї чудової країни та народу. І ми посилаємо вам наше щире особисте і Патріарше благословення на ваш “поступ у житті, вірі та духовному розумінні”. [3] Ви самі є ознаками надії для світу, бо прагнете віри в Господа Ісуса з пристрастю, наполегливістю та переконанням.

Наш Телеграм

Це Архабатство – з його довгою та славетною історією – є живим свідченням наполегливості та Віри угорського народу. Ми стоїмо в ній сьогодні, визнаючи, що її основи були за часів, коли Церква – Схід і Захід – була все ще єдиною, навіть попри культурні, соціальні та мовні відмінності.

Таким чином, Архабатство Паннонхалма є видимим символом можливості та нагоди для Церков подолати помилки минулого – відновити зв’язок одна з одною та з місією та посланням Божественної Любові, до яких закликає сьогоднішній текст.

Бо ми увійшли в спілкування і в спільноту Духа сьогодні ввечері навколо Першого католицького послання Євангеліста Любові, самого Улюбленого Учня. Святий Іван – перший Богослов Церкви – вихваляє нас цими простими, вишуканими і наймудрішими словами:

Улюблені, любімо один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народжений від Бога і знає Бога.

«Улюблені, любімо один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народжений від Бога і розуміє Бога». [4]

Краса цього вірша, який починає наше вечірнє читання, незаперечна. І це остаточне підтвердження нашої спільної праці – чи то в екуменічних, чи то міжрелігійних зусиллях.

Воно прорізає ілюзії та оману переваги та домінування, які часто оточують підприємство віри у вищу силу. І це приходить до висновку Віри, що Господь наш Ісус Христос наказав Своїм Учням тієї ночі, коли віддав Себе за життя світу:

Любіть один одного.

Кохати одне одного.

Немає нічого простішого, але немає нічого складнішого. Бо любов вимагає жертви. Воно вимагає, щоб ми прийняли страждання інших і перетворили їх, зробивши їх своїми. Воно вимагає, щоб ми бачили «іншого» правдиво і щоб ми приймали — у взаємності — любов, якою «інший» може відповісти. Як нагадує нам апостол Павло:

«Любов усе зносить, у все вірить, усього сподівається, усе терпить». [6]

Любов також вимагає, щоб ми довго й глибоко думали про власні упередження щодо того, кого ми любимо. Бо як каже святий Іван: «…кожен, хто любить, народжений від Бога і розуміє Бога».

Отже, як ми можемо вважати себе вищими за інших, чия любов може набагато перевищувати нашу? Якщо любов є умовою, яка виявляє походження людини від Самого Бога, а також знання про Бога, кого ми такі, щоб критикувати?

Наші традиції також є своєрідними родоводами, тому що ми всі пишаємося дотриманням «стародавніх меж, встановлених нашими духовними предками».[7] У цьому немає нічого поганого, і може бути велика духовна користь від дотримання схилу наших канонів.

Однак, коли ми беремо на себе ігнорувати любов інших спільнот віри та надії та оцінюємо їх лише за мірками нашого власного досвіду та наших власних кордонів, ми упускаємо суть Євангелія.

Бо Божа любов доступна в усьому Його творінні – видимому й невидимому. Ось чому наш Вселенський Патріархат взяв на себе лідерство у християнській пропаганді життя нашої планети – знаючи, що саме творіння є способом втілення – τροπος ἐνσαρκόσεως, якщо хочете – і це через створений порядок, який був сформований «дуже добре» (як говорить нам Буття [8]), ми маємо доступ до Божества.

Отже, мої любі друзі – а я називаю вас «улюбленими», бо ви справді є такими – наші екуменічні ініціативи та починання повинні починатися і закінчуватися любов’ю. Це єдиний показник, який засвідчить, що ми справді Його учні. Інакше ми не що інше, як «метал, що дзвінко, чи тарілка дзвінка» – ἢλκὸς ἠχῶν ἢ κύμβαλον ἢλαλαζον.[9]

Наше покликання, наше покликання як християн, перш за все, полягає в тому, щоб бути проявами Втіленої Любові Бога, Якому ми поклоняємось і поклоняємось як нашому Господу Ісусу Христу. Якщо ми здатні на це, то ми справді є Capax Dei ? тоді у нас справді є місце для Бога.

Як говорить Богослов в іншому місці нашого читання:

«Бога ніхто ніколи не бачив». [10]

Це зауваження не слід пропускати легковажно. У контексті листа це апофатичне твердження, яке зводить нас до чистоти та простоти наступного:

«Якщо ми любимо один одного, то Бог перебуває в нас, і Його любов досконала в нас. З цього ми знаємо, що ми перебуваємо в Ньому, а Він у нас…»[11].

Отже, наша любов є свідченням, якщо хочете, свідченням реальності Бога в нашому житті. Це видимий вияв правди нашої Віри. Без цього нас не бачать християни, якими ми себе називаємо. Наші слова прозвучать у кращому випадку порожньо, тому що їм не повірять ті, хто порівнюватиме наші заяви з нашими діями.

І на підставі цієї безумовної любові один до одного ми знайдемо шляхи й засоби, щоб наша спільна екуменічна праця приносила плоди для нас самих і для світу.

Зараз, як ніколи, наша людська родина та планета, яку ми населяємо, потребують урожаю любові та прийняття, який живитиме та виховуватиме «кращих ангелів нашої природи».[12] Технологічний прогрес, який увічнює війни, конфлікти, труднощі, голод і забруднення природи нас не врятують.

Першим принципом завжди буде любов, і саме наші християнські спільноти мають моделювати це для світу, як і одна для одної.

Через любов ми можемо подолати будь-які труднощі.

Через любов ми можемо перемогти будь-якого супротивника.

Через любов ми можемо відновити наш світ і його природний баланс.

Через любов ми можемо виявити Живого і Люблячого Бога кожному створінню.

Мої брати і сестри:

Кожен з нас по-своєму «… пізнав і довірився любові, яку Бог має до нас». [13]

Отже, продовжуймо з упевненістю та ентузіазмом, з певним і певним знанням, що «Бог є любов, і ті, хто перебуває в Його любові, перебувають у Бозі, а Бог у них». [14]

Амінь. Народився. Хай так буде завжди!