Наша діаспора може багато чому нас навчити
Про свої враження від поїздки до Америки оповідає митрофорний протоієрей Роман Будзинський, духівник Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія.
Ми звикли до словосполучення «паломництво до Святої Землі». А «паломництво до Америки» звучить для нас незвично, ніби революційно. Але ж в Америці є наш Український Єрусалим поза Україною — South Bound Brook. Мені пощастило молитися біля гробниці Святішого Патріарха Мстислава. Це справило на мене абсолютно унікальне враження. Патріарх Мстислав — ключова, центральна постать української церковної історії ХХ століття. Спочилий Патріарх був людиною буремної долі і виразних емоцій. Але який спокій випромінює його гробниця, і з яким дивним почуттям молишся біля неї.
Господь наділив наш народ багатьма духовними чеснотами. Але є у нас і наші національні, колективні недоліки. Ми — народ індивідуалістів. Там, де живуть українці, завжди є конкуренція, завжди два кандидати на символічну посаду «гетьмана». Можна дивуватися — чому Святіший Патріарх похований в Савт-Баунд-Бруці? Але, насправді, це логічно. Там, на американській землі, Святіший Мстислав впродовж десятиліть будував Українську Церкву, дбав про її єдність і канонічний статус, про її тісніші зв’язки з Константинополем та іншими помісними Церквами. А Україна?.. Ми легко вимовляємо улесливі слова, коли наші ієрархи при силі і живі. І дуже швидко забуваємо про їх спадщину, коли вони нас залишають, переходячи до життя вічного.
Святіший Патріарх Володимир. Святіший Патріарх Димитрій. Блаженніший Митрополит Мефодій. Це — унікальні постаті в українській історії. Це люди, які творили історію незалежного Українського православ’я. І що?.. Чи багато хто згадує про них після того, як ці велетні духу відійшли від цього життя?