Та вдяка й слава Тобі, Боже,
Бо мудра воленька Твоя,
Нещастя жадне не спроможні,
Щоб нарікав на Тебе я.

У вир життя мене Ти кинув,
Та серце жаром запалив
І, мов на квітку ту, краплину
Роси небесної спустив.

Іван Франко “Моя пісня”

Радянська пропаганда зображала Івана Франка атеїстом і ворогом церкви. Що ж, певний час він дійсно, сильно критикував церкву за те що її представники не завжди живуть за Божими заповідями. В наші дні можна прочитати чимало спогадів про Івана Франка, з яких можна зробити протилежні висновки – а саме що великий письменник принаймні в останній період свого життя був людиною віруючою.

Часто цитують його слова:

 «Ми видали війну на смерть темноті і тлумаченню. Але ми твердо переконані, що розум і просвіта не суперечні релігії і правдивій релігійності, але противно, мусять бути їх головною основою».

«Далеко теперішня релігія і людство відкотилося від правдивої християнської науки… Заповіді Божі є вірні і правдиві. Так! Але чи люди живуть згідно з ними, хоч в щоденних молитвах їх згадують»?.

Зі спогадів М. Голубець під час творчого вечора 1913 року в день святкування 40-річчя творчої діяльності Франка промовив: “Франко сидів у першому ряді крісел, слухав наших славословій і… плакав, а коли в залі запанувала святочна тиша, Франко піднявся з місця, й сказав: “До помилок, що я їх коли-небудь зробив, належить моя праця “Біля підвалин радикальної партії” … Нещастям нашого народу є те, що я приложив руку до створення партії, що зрушила в народній психіці основи християнського світогляду. Наша молодь не читає Святого Письма! Коли б я мав вам подати якусь пораду, то це… – наближатися до Бога”.

Пресслужба Андріївської церкви