Річне богослужбове коло має складну внутрішню будову. У ньому відбилася багатовікова історія православного богослужіння, починаючи з часів апостольських і до наших днів. Пости та свята, присвячені Спасителю й Божій Матері, чергуються тут із святкуванням пам’яті святих. Кожне велике свято має один або кілька днів передсвята, яке підготовляє нас до гідної його зустрічі. За кожним святом слідує кілька днів післясвята, в які людська душа живе тим, що було пережито в день свята, й переживання поглиблює. Кожен день календарного року присвячується Церквою спогаду про яку-небудь священну подію, святкування пам’яті святих або прославлянню чудотворних ікон Богородиці. Деякі з цих днів відзначаються як найбільш значущі для духовного життя віруючих, вирізняються Церквою особливо і відрізняються урочистістю богослужіння. Богослужіння — це ворота вічності, і відкриті вони для всіх і завжди, але не всі у них входять і бачать таїнства віри, що відкриваються в богослужінні.
Деякі православні свята з’явилися ще в часи Старого Завіту. Потім до них приєдналися свята, які відзначають події Нового Завіту й пізніших часів. Із тих часів і понині всі церковні свята річного кола можна розподілити на кілька розрядів. Першим і найдавнішим святом вважається недільний день, або неділя. У книзі Буття услід за оповіданням про створення світу говориться: “І благословив Бог сьомий день, і освятив його, бо в нім відпочив Він від усієї праці” (Бут. 2, 3).
Таким чином, людям було подано приклад, щоб вони шість днів трудилися, а на сьомий припиняли свої справи. Із десяти заповідей, даних Богом на Синаї, що містять в собі весь моральний закон, четверта заповідь зобов’язує людину шість днів працювати, а на сьомий припиняти свої справи та служити Богові (Вих. 20, 8— 10).
Якщо враховувати предмет спогадів, то можна виділити Господні та Богородичні свята і свята святих. Згадки про них можна зустріти в апостольських настановах.
Православні свята 2015 року Божого
Основні свята — як «нерухомі», так і «перехідні» — називаються двунадесятими, оскільки всього їх дванадцять (Пасха в це число не входить, бо вона є «святом свят»). Церковний рік починається І вересня за ст. стилем і першим святом, що символізує початок Домобудівництва Божого, або початок спасіння людського роду, є Різдво Богородиці. Відповідно, кінець року припадає на останнє двунадесяте свято — Успіння Богородиці. Існують ще й великі свята.
Свята слід розподілити на великі, середні й малі. Як правило, вони складаються з передсвята, післясвята і віддання, які також належать до святкових днів.
Рухливі, або перехідні, свята відзначаються в одні й ті ж дні тижня, але щорічно вони припадають на різні числа місяця залежно від часу святкування Великодня. Нерухомі свята, навпаки, мають чітко позначену церковним календарем дату. Найбільш шанованим серед нерухомих свят Господніх вважається Різдво Христове, а серед рухомих це, звичайно, Великдень.
Пасха (Світле Христове Воскресіння) святкується в першу неділю після першого повного місяця, що наступив після весняного рівнодення.
Дванадесяті перехідні свята залежно від дня святкування Пасхи щорічно мають різні дати. До них відносять: Вхід Господній у Єрусалим, Вознесіння Господнє, день Святої Трійці, або П’ятидесятниця.
Дванадесяті неперехідні свята з постійною датою: Різдво Пресвятої Богородиці, Воздвиження Хреста Господнього, Введення в храм Пресвятої Богородиці, Різдво Христове, Хрещення Господнє, Стрітення Господнє, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Преображення Господнє, Успіння Пресвятої Богородиці.
До великих свят, що відзначаються в наш час, належать п’ять днів: Покров Пресвятої Богородиці, Обрізання Господнє, Різдво Іоанна Предтечі, день святих апостолів Петра і Павла, Усікновення глави святого Іоанна Предтечі.
Cередні свята бувають двох видів: одні з них мають всенічне пильнування, а інші — тільки полієлей. До свят цього виду можна віднести храмові свята на честь мощей місцевих святих. Послідування середніх свят першого виду, на відміну від свят великих, не присвячуються тільки пам’ятній події, тому що на них до святкового канону додається канон Богородиці на утрені. У середні свята другого виду пильнування не звершується.
Малі свята теж бувають двох видів. Святі, на честь яких вчиняються такі свята, в церковному статуті називаються святими зі славослів’ям.
Крім того, свята підрозділяються на загальні, які однаково урочисто відзначаються у всіх храмах, і місцеві, які проходять з особливою урочистістю тільки в деяких місцях. Найчастіше такі свята відзначаються в дні освячення храмів та в пам’ять про тих, в ім’я кого було влаштовано престол храму, тому вони називаються храмовими, або престольними. За особливостями богослужіння храмові свята належать до розряду середніх свят. Початок храмових свят належить ще до старозавітних часів (Вих. 20, 24; Лев. 16 та ін). Особливо часті свідоцтва про храмові свята з’являються починаючи з IV століття.
Крім цих свят, Православна Церква відзначає дні, в які згадуються інші священні події, що супроводжуються передсвяткуванням. До них відносять дні пам’яті великих святителів, мучеників, преподобних та інших святих. Наприклад, трьох святителів (30 січня/12 лютого) — Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста (з 1084 р.); святого Миколая Чудотворця (6/19 грудня), якому на Русі з самого початку введення християнства надавалися особливі почесті, споруджувалися на його честь монастирі, храми, каплиці; святих Кирила і Мефодія, учителів словенських (11/24 травня), що жили в IX ст.; святого рівноапостольного князя Володимира, що хрестив Русь, і багатьох інших.
Відмінною особливістю православних свят є обов’язкове відвідування храму. Раніше, згідно з церковним статутом, ті парафіяни, які протягом трьох неділь не відвідували храм, відлучалися від Церкви. Слід враховувати той факт, що всі церковні свята досі відзначаються за старим стилем, тому необхідно в сучасних церковних календарях звертати увагу на обидві дати — за старим і новим стилями.