Святі угодники Божі мають особливе значення у вченні Православної Церкви. Вони були створені, як і інші люди, за образом і подобою Божою, але тільки вони в усьому прагнули досягти істинної подоби Бога. Прославлення та шанування святих — важлива частина духовного життя Церкви. Православні християни вірують, що святі знаходяться у Царстві Небесному та клопочуть перед Господом за нас. Святі — носії блаженства.
Про них у книзі премудрості Соломона сказано так: “Праведники живуть на віки, нагорода їх у Господі й піклування про них у Вишнього. Тому вони отримають царство слави і вінець краси від руки Господа, бо Він їх покриє правицею і захистить їх раменом” (5, 15—16). “І трохи покарані, вони будуть багато облагодіяні, тому що Бог випробував їх і знайшов їх достойними Його. Він випробував їх, як золото в горнилі й прийняв їх як жертву всесовершенного” (3, 5—6).
Особливе значення для православних має шанування Пресвятої Богородиці, Цариці Небесної. У народі її називають Заступницею і кажуть: “Хто не знає Пресвятої Діви Марії, той не знає й Ісуса”. Церква визнає, що Своєю святістю Вона та Іоанн Предтеча перевершують навіть янголів. У молитовному стоянні перед Господом вони представляють усе людство. Тому й в іконостасі прийнято розмішувати в центрі ікону Христа, поруч — ікони Матері Божої та Іоанна Хрестителя, потім — янголів і святих.
Шанування святих почалося з поклоніння мощам мучеників: до них зверталися з молитвою перші християни. Вони приходили на могили мучеників у річницю їх .смерті, служили там літургію, молилися про заступництво та, бувало, ставали свідками чудес. Через ці чудеса відкривалася християнам Божественна благодать святих мощей. Надалі з’явилася традиція розділяти й переносити святі останки, і набуття їх стало сприйматися як отримання посланого Богом заступництва. Пізніше, ніж шанування мощів, з’явилося шанування праведних, святителів і вчителів Церкви. Наразі загальна кількість зарахованих до святих налічує кілька тисяч осіб.
У Православній Церкві немає строгих регламентацій, що зобов’язують віруючих прославляти того чи іншого святого. Кожен може молитовно почитати будь-якого зі святих і навіть покійних праведників, Церквою не прославлених. Однак є святі, до яких звертаються в особливих ситуаціях. Так, при хворобах моляться про зцілення святому Пантелеймону Цілителю, який був лікарем-безсрібником, а Іоанна Хрестителя просять про зцілення від головного болю.
У Церкві існують такі чини святих:
Праотці — предки Ісуса Христа у плоті, перші виконавці волі Господа на землі. До праотців зарахований і праведний Йосип, обручник Пресвятої Богородиці.
Апостоли — учні Ісуса Христа, вони були послані проголошувати християнську віру. З дванадцяти апостолів одинадцять прийняли мученицьку смерть, лише Іоанн Богослов дожив до глибокої старості й помер своєю смертю.
Рівноапостольні — святі, які потрудилися особливо у проповідуванні Євангелія та навернення народів у християнську віру (Марія Магдалина, князь Володимир, який хрестив Київську Русь, святий Костянтин, святі Кирило й Мефодій).
Євангелісти — чотири святих чоловіки, які написали Євангелія, натхненні Святим Духом.
Пророки — вони були натхненні прорікати Слово Боже. Біблія містить книги, написані шістнадцятьма пророками. Найбільш шановані народом пророки поминаються в особливі дні: Ілля (20 липня/2 серпня), Єремія (1/14 травня), Іоанн Предтеча (24 червня/7 липня; 29 серпня/і 1 вересня).
Мученики — ті, хто померли за Христа і віру. Це найчисленніша категорія, оскільки протягом тривалої історії християнства віруючі неодноразово піддавалися гонінням. Особливо шануються та прославляються великомученики, які перетерпіли дуже жорстокі муки з небувалою стійкістю духу: Георгій Змієборець, Пантелеймон Цілитель і багато інших.
Сповідники — ті, хто постраждав за віру, відкрито її сповідуючи в часи гонінь, але уникнув мученицької смерті.
Преподобні — святі, що прославилися в чернечому подвигу. Чернече покликання розглядається як особливий Божий дар. Життя ченців присвячене служінню Господу, вони стараються в пості та молитві, знаходять християнську чесноту любові через бідність, смиренність, послух, чистоту. Серед найбільш улюблених народом — Пахомій Великий, Антоній і Феодосій Києво-Печерські, Сергій Радонезький, Серафим Саровський, Олександр Свірський.
Святителі — святі, які прославилися в єпископському сані, видатні церковні діячі. Особливо шануються в народі святителі Микола, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст, Василій Великий.
Стовпники — святі, що прославилися в подвигу стояння на стовпі в постійній молитві. Зразком цього чину став святий Симеон Стовпник.
Благовірні князі й царі — правителі, які використовували отримані від Бога владу та багатство для милосердя й для зміцнення віри.
Безсрібники — святі, які прославилися своєю безкорисливістю.
Юродиві Христа ради, які нехтують всіма життєвими благами — одягом, їжею, житлом; мета їхнього життя — сповідання віри Христової. Юродство отримало значне поширення саме на Русі. Юродиві, як правило, беруть на себе личину божевілля, вони здійснюють вчинки, які здаються дивними. Часто під маскою божевілля ховається дар прорікання та гострий розум. Юродиві викривали людські пороки й брали на себе сміливість напоумляти можновладців. Найбільш шановані в народі — Василій Блаженний Московський, Прокопій Устюжський, Ксенія Петербурзька.
Страстотерпці — загиблі не від гонителів християнства, а від одновірців — політичних супротивників. їх подвиг — непротивлення ворогам і незлобливість. Страстотерпцами вважаються святі Борис і Гліб, убієнний в Угличі благовірний царевич Димитрій та інші.
Праведники — святі, які не підпадають під жодне з вищевказаних понять (наприклад, Іоанн Кронштадтський, Захарій і Єлисавета — батьки Іоанна Предтечі та ін.)
Чудотворці — святі, що прославилися вчиненням чудес. Це не особливий чин святості, тому що дуже багато святих отримали цей дар від Бога. Серед них особливо шануються преп. Серафим Саровський, святитель Миколай, преп. Антоній Римлянин.